Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Ви записали? — спитав він.

— А ви могли б повторити ще раз?

Тамару повторив. Співрозмовник записав і вголос повторив запис.

— Там перебуває Усікава-сан, — повідомив він. — Ви його знаєте?

— Усікава-сан? — перепитав співрозмовник.

Тамару пропустив повз вуха його слова й провадив далі:

— Усікава-сан перебуває тут, але, на жаль, уже не дихає. Здається, смерть не була природною. В його гаманці є кілька візитних карток з написом: «Штатний директор Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва». Якщо поліція виявить труп, то раніше чи пізніше, напевне, стане ясним його зв'язок з вами. І тоді, можливо, вам буде непереливки. То чи не краще його прибрати? Гадаю, ви це вмієте робити.

— А хто ви такі? — спитав співрозмовник.

— Доброзичливий інформатор, — відповів Тамару. — Нам також не подобається поліція. Так само, як і вам.

— Смерть не була природною?

— Принаймні він не вмер спокійно від старості.

Співрозмовник на хвильку замовк.

— Власне, що там робив той Усікава-сан?

— Не знаю. Подробиці можна розпитати лише в Усікави-сана, але, як я щойно сказав, він у такому стані, що не зможе відповісти.

Співрозмовник зробив коротку паузу.

— Може, ви маєте стосунок до молодої жінки, яка приїжджала в готель «Окура»?

— Таке запитання даремне — на нього нема відповіді.

— Я одного разу з нею зустрічався. І вас розумію. Я хотів би їй щось передати.

— Слухаю.

— Ми не маємо наміру завдавати їй шкоди, — сказав співрозмовник.

— Але ж я знаю, що ви розшукуєте її відчайдушно.

— Це правда. Ми давно її шукаємо.

— Однак ви щойно сказали, що не маєте наміру завдавати їй шкоди, — сказав Тамару. — Чому?

Запала коротка мовчанка.

— Коротко кажучи, в певний момент ситуація змінилася. Звичайно, наші люди глибоко сумують з приводу смерті лідера. Але з цим питанням уже покінчено. Лідер хворів і в певному розумінні сам хотів поставити крапку на своєму житті. А тому ми не збираємося більше переслідувати Аомаме-сан у цій справі. Зараз ми хотіли б з нею переговорити.

— Про що?

— Про спільні інтереси.

— Але ж це вигідно тільки вам. Навіть якщо вам треба з нею переговорити, вона, можливо, цього не захоче.

— Не сумніваюсь, що нам є про що поговорити. Можемо вам щось запропонувати. Скажімо, свободу й безпеку. А також знання та інформацію. Ми не могли б зустрітися для переговорів на нейтральній території? Будь-де, за вашим вибором. Гарантуємо стовідсоткову безпеку. Не лише їй, але також усім людям, причетним до цієї справи. Нікому не доведеться більше тікати. Гадаю, переговори не зашкодять жодній стороні.

— Це лише слова, — сказав Тамару. — А які є підстави довіряти вашій пропозиції?

— У всякому разі, я прошу передати її Аомаме-сан, — наполягав співрозмовник. — Ситуація така, що час не жде, а крім того, ми можемо зробити ще кілька поступок. Якщо ж вам треба конкретних підстав для довіри, то ми й над цим подумаємо. Ми завжди готові до розмови, якщо подзвоните.

— Ви не могли б трохи зрозуміліше пояснити? Навіщо вам вона потрібна? Власне що сталося, що ситуація настільки змінилася?

Трохи передихнувши, співрозмовник відповів:

— Нам і далі треба чути віщий голос. Для нас це — немов щедре джерело. Ми не повинні його втратити. От що наразі я можу вам зараз сказати.

— Отже, вам Аомаме потрібна для підтримки того джерела.

— Я не можу пояснити вам цього кількома словами. Скажу вам тільки, що вона має до цього відношення.

— А як щодо Еріко Фукади? Вам і вона потрібна?

— Еріко Фукада тепер нам особливо не потрібна. Нам байдуже, де вона й що робить. Свою місію вона закінчила.

— Яку місію?

— Все це дивна історія, — відповів співрозмовник після короткої паузи. — Вибачте, але зараз я не можу відкривати вам усіх обставин.

— Краще подумайте, в якому становищі ви опинилися, — сказав Тамару. — Зараз м'яч на нашій стороні. Ми можемо вам подзвонити, а ви нам — ні. Ви навіть не знаєте, хто ми такі. Хіба ні?

— Ваша правда. Ініціатива у ваших руках. Невідомо, хто ви такі. Але це не тема для телефонної розмови. Я й так уже забагато вам розказав. Більше, ніж мав на це право.

Тамару на хвилину замовк.

— Гаразд. Ми подумаємо над пропозицією. Нам також треба порадитися. Можливо, подзвонимо за кілька днів.

— Чекаємо вашого дзвінка, — відповів співрозмовник. — Але ще раз повторюю: переговори не зашкодять жодній стороні.

— А якщо ми знехтуємо вашою пропозицією?

— У такому разі нам доведеться робити по-своєму. Маємо досить сили. Можливо, мимоволі справа набере трохи грубого характеру й завдасть клопоту вашим людям. Ким би ви не були, вам не вдасться вийти з неї неушкодженими. Та й навряд чи такий поворот справи буде для обох сторін приємним.