Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Усікава-сан, — сказав незнайомець. — Можна так до вас звертатися?

Усікава мовчав секунд двадцять. Після того без ніякого попередження чоловік завдав йому в ліву нирку короткого удару. Безшумного, але страшно сильного, ззаду. Гострий біль пронизав усе його тіло. Всі органи скорчилися, і він не міг нормально дихати, поки біль трохи не ослаб. А потім сухо захекав.

— Я ввічливо запитав. Хочу почути відповідь. Якщо не можете говорити, кивніть або захитайте головою. Цього буде досить. Того вимагає етикет, — сказав чоловік. — Можна так до вас звертатися?

Усікава кілька разів кивнув.

— Усікава-сан, ваше прізвище легко запам'ятати. Я перевірив гаманець, що був у ваших штанах. Знайшов права водія і візитну картку. «Штатний директор Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва». Чудовий титул, правда, Усікава-сан? Однак, власне, що робить у такому місці, користуючись прихованим фотоапаратом, цей штатний директор?

Усікава мовчав. Усе ще не повернув собі мови.

— Краще відповідайте, — сказав чоловік. — Я вам раджу. Бо як пошкоджу нирку, то на все життя не позбудетеся болю.

— Стежив за людиною, що тут мешкає, — нарешті відповів Усікава нерівним, уривчастим голосом, що здавався йому, із зав'язаними очима, чужим.

— За Тенґо Каваною?

Усікава кивнув.

— За Тенґо Каваною, що виконав роль автора-невидимки під час написання «Повітряної личинки», чи не так?

Усікава знову кивнув, а потім відкашлявся. «Цей незнайомець про це знає», — подумав він.

— На чиє замовлення? — спитав чоловік.

— «Сакіґаке».

— Усікава-сан, я так і думав, — сказав чоловік. — Але чому зараз секта мала б стежити за поведінкою Тенґо Кавани? Для них він — не така важлива фігура.

Усікаві не давала спокою думка: «Що це за чоловік і до чого він докопався?» Хто — невідомо, але принаймні його не послала секта. Та все одно Усікава не знав, тішитися цим чи навпаки — ні.

— Я ж вас питаю! — сказав незнайомець. І пальцем сильно натиснув на ліву нирку.

— Він пов'язаний з однією жінкою, — майже простогнав Усікава.

— Як її прізвище?

— Аомаме.

— І чого ви її переслідуєте? — спитав чоловік.

— Бо вона завдала шкоди лідерові секти.

— Завдала шкоди? — перепитав чоловік. — Тобто, якщо говорити простіше, вбила?

— Так, — відповів Усікава. І подумав, що перед таким співрозмовником нічого не можна приховати. Раніше чи пізніше доведеться розповісти.

— Однак про це ніхто не знає.

— Це — їхня таємниця.

— Скільки людей у секті знає про цю таємницю?

— Жменька.

— Серед них і ви?

Усікава кивнув.

— Тобто ви посідаєте в секті досить важливе становище?

— Ні, — заперечив Усікава й захитав головою. Коли повернув голову, відчув біль від удару, завданого нирці. — Я просто хлопець на побігеньках. Чисто випадково про дещо дізнався.

— Невчасно опинилися в недоречному місці. Ви це хочете сказати?

— Начебто саме так.

— До речі, Усікава-сан, ви зараз самостійно дієте?

Усікава кивнув.

— Дивно. Адже, як правило, стеження й переслідування проводять гуртом. Принаймні у складі трьох чоловік, включно, для певності, з постачальником. І ви, безсумнівно, постійно дієте організовано. Самостійні дії — річ справді неприродна. Ось чому ваша відповідь мені не подобається.

— Я не є членом секти, — сказав Усікава. Його дихання вирівнялося, а мова нарешті стала нормальною. — Секта лише найняла мене на виконання роботи. Звернулися до мене, коли зручно користуватися послугами сторонньої людини.

— Як штатного директора «Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва»?

— Це фіктивна організація. Вона створена головним чином для того, щоб секта могла уникати податків. Я дію як незалежний підприємець, ніяк не пов'язаний із сектою, але виконую її замовлення.

— Як найманий солдат?

— Ні, не як найманий солдат. Я лише збираю інформацію на їхнє прохання. Грубу роботу, якщо виникає потреба, беруть на себе члени секти.

— Секта веліла вам стежити за Тенґо Каваною і встановити його зв'язок з Аомаме?

— Так.

— Щось не те, — сказав чоловік. — Неправильна відповідь. Якби секта збиралася встановити цей факт, тобто зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною, то не доручила б вам одному проводити стеження. Для виконання такого завдання створила б команду зі своїх людей. У такому разі вдалося б уникнути помилок й ефективно використати зброю.

— Але насправді так було, як я сказав. Я лише виконував вказівки зверху. Чому мені самому доручили цю роботу, я сам не знаю. — Голос Усікави знову став нерівним й уривчастим.