Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Це непросто, але гадаю, що, мабуть, зможемо, — відповів Комацу.

— Комацу-сан, ми з такими труднощами привезли вас сюди не для того, щоб вести розмову на рівні «мабуть». — Очі Голомозого стали ще червонішими, а погляд гострішим. — Ми не вимагаємо, щоб ви забрали назад книжки, що надійшли у продаж. Бо тоді ЗМІ зчинили б велику бучу. Та й ми розуміємо, що це зробити вам несила. Якщо можна, ми хотіли б нишком цю справу залагодити. Що вже сталося — назад не вернути. Завданої шкоди не скасувати. Вони бажають, щоб через певний час люди перестали звертати увагу на цей твір.

Комацу кивнув на знак того, що все зрозумів.

— Комацу-сан, як я вже казав, унаслідок оприлюднення «Повітряної личинки» виринуло кілька неприємних фактів. І якщо про них стане відомо, то всі причетні до них люди зазнають громадського покарання. А тому заради інтересу обох сторін хотілося б укласти договір про мир. Вони більше не будуть вас звинувачувати. І гарантуватимуть безпеку. Але ви зовсім відійдете від справ, пов'язаних з «Повітряною личинкою». Непоганий договір, чи не так?

Комацу задумався над цією пропозицією.

— Гаразд. Я постараюся відповідально й по суті відійти від видання «Повітряної личинки». Можливо, це забере трохи часу, але я знайду відповідний спосіб, як це зробити. А про цю історію я особисто зможу повністю забути. Як і Тенґо Кавана. Адже від самого початку він не мав до неї охоти. Схоже, що я силоміць втягнув його в неї. Свою частину роботи він уже закінчив. Щодо Еріко Фукади, гадаю, проблем не буде. Вона сказала, що більше не збирається писати оповідань. А от як поведеться Ебісуно-сенсей, нічого не можу передбачити. Він хотів до кінця дізнатися, чи живий Тамоцу Фукада, його товариш, де він зараз і що робить. Хоч би що я казав, він, мабуть, ніколи не заспокоїться, поки не дістане відомостей про Фукаду-сана.

— Тамоцу Фукада помер, — сказав Голомозий спокійним, одноманітним голосом, в якому, однак, вчувався страшний тягар.

— Помер? — перепитав Комацу.

— Недавно, — сказав Голомозий, глибоко вдихнувши повітря й поволі видихнувши його. — Причина смерті — серцевий напад, миттєвий, без страждання. За нашими даними, повідомлення про смерть не оголошувалося й поховали його потайки на території релігійної організації. З релігійних причин труп спалили, а подроблені кістки розсипали в горах. З юридичного погляду вчинено наругу над мертвою людиною, але формальне розслідування цього злочину, мабуть, важко провести. Але це правда. Про все, що стосується життя й смерті, ми не брешемо. Будь ласка, так і передайте Ебісуно-сенсею.

— Смерть була природною?

Голомозий виразно кивнув.

— Фукада-сан був для нас справді дорогоцінною людиною. Та ні, велетенською, а не просто дорогоцінною. Про його смерть знає обмежена кількість людей, але вони глибоко сумують з цього приводу. Його дружина, тобто мати Еріко Фукади, кілька років тому померла від раку шлунка. Відмовилася від хіміотерапії, і її душа переставилася на той світ у лікарні релігійної організації. Доглядав хвору її чоловік.

— Але повідомлення про її смерть не було оприлюднено?

Заперечення Комацу не почув.

— А недавно і Фукада-сан помер.

— Саме так, — підтвердив Голомозий.

— Після того, як вийшло з друку оповідання «Повітряна личинка»?

Голомозий підвів опущену голову й знову глянув на Комацу.

— Так. Фукада-сан помер після того, як вийшла у світ «Повітряна личинка».

— Між цими двома подіями, можливо, є причинно-наслідковий зв'язок? — сміливо запитав Комацу.

Якийсь час Голомозий мовчав. Думав, що відповісти. Потім, ніби зважившись, розтулив рота:

— Гаразд. Щоб переконати Ебісуно-сенсея, мабуть, варто викласти факти. Правду кажучи, Фукада-сан був лідером релігійної організації, здатним чути віщий голос. Коли Еріко Фукада, його дочка, опублікувала «Повітряну личинку», цей голос перестав до нього долинати, а сам Фукада-сан скінчив своє життя. Природною смертю. Точніше, він скінчив своє життя природним чином.

— Еріко Фукада була дочкою лідера, — промимрив Комацу.

Голомозий коротко кивнув.

— Виходить, Еріко Фукада довела до смерті власного батька, — вів далі Комацу.

Голомозий знову кивнув.

— Виходить, що так.

— Однак релігійна організація все ще існує?

— Існує, — відповів Голомозий і подивився на Комацу очима, схожими на предковічні камінці, що збереглися у глибині льодовика. — Комацу-сан, видання «Повітряної личинки» завдало релігійній організації немалої шкоди. Але вони не збираються через це вас карати. Бо з цього вже не було б жодної користі. Вони мають свою місію і тому потребують спокою та ізольованості.