Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Комацу мовчки кивнув.

— Якби так сталося, то вам, звичайно, довелося б не тільки залишити видавництво, але й видавничу галузь. Вам буде ніде сховатися. Принаймні публічно.

— Можливо, — визнав Комацу.

— Однак поки що цей факт знає обмежена кількість людей, — сказав Голомозий. — Ви, Еріко Фукада, Ебісуно-сан і Тенґо Кавана, відповідальний за переписування рукопису. І ще кілька людей.

— Якщо спиратися на припущення, то під словами «кілька людей» ви маєте на увазі членів релігійної організації «Сакіґаке», чи не так? — добираючи слова, сказав Комацу.

Голомозий злегка кивнув.

— Саме так, якщо спиратися на припущення. І незалежно від факту. — Голомозий зробив паузу, чекаючи, коли його твердження вкладеться в голову Комацу. А тоді провадив далі: — І якщо це припущення правильне, то вони, напевне, дадуть собі з вами раду. Можуть тримати вас у цій кімнаті скільки заманеться як почесного гостя. Це не важко. А якщо захочуть трохи скоротити термін затримання, то, гадаю, зможуть придумати не один інший вибір. Серед них і такий, який важко назвати приємним для обох сторін. У всякому разі, вони мають досить сил і засобів, щоб таке зробити. Думаю, що ви це розумієте, чи не так?

— Здається, розумію, — відповів Комацу.

— От і добре, — сказав Голомозий.

Голомозий мовчки підняв одного пальця, і Кінський хвіст вийшов з кімнати. Невдовзі він повернувся з телефонним апаратом у руках. Приєднав телефонний шнур до розетки й подав слухавку Комацу. Голомозий велів Комацу подзвонити у видавництво.

— Скажіть: здається, я страшенно застудився і вже кілька останніх днів лежу в гарячці. Ще якийсь час не зможу прийти на роботу. Як передасте ці слова, то, будь ласка, покладіть слухавку.

Комацу викликав свого колегу, передав потрібні слова й, не відповідаючи на його запитання, припинив розмову. Коли Голомозий кивнув, Конячий хвіст вийняв шнур і виніс телефонний апарат з кімнати. Якийсь час Голомозий, ніби перевіряючи, поглядав на тильні сторони долонь. Потім, звертаючись до Комацу, голосом, в якому цього разу, здавалось, навіть вчувалася ледь-ледь помітна приязнь, сказав:

— На цьому сьогодні закінчимо. Розмову продовжимо якось іншим разом. А тим часом добре подумайте над тим, про що ми оце говорили.

І вони обидва пішли. Після того днів десять Комацу провів на самоті у тісній кімнаті. Тричі на день парубок, як завжди, у масці приносив несмачну їжу. На четвертий день Комацу дали переодягтися у ватяну піжаму. Під душ його так і не повели. Він міг тільки помити обличчя у маленькому вмивальнику вбиральні. З кожним днем відчуття ставали щораз непевнішими.

Комацу здогадувався, що, можливо, його привезли у штаб-квартиру «Сакіґаке», що в горах префектури Яманасі. Одного разу в телевізійних новинах він її бачив. Щось схоже на екстратериторіальну місцевість серед глибокого лісу, оточену звідусіль стіною. Втекти звідти або просити в когось порятунку було неможливо. Навіть якби його вбили (можливо, саме це означали слова про «вибір, який важко назвати приємним для обох сторін»), трупа, напевне, не знайшли б. Уперше в житті до Комацу реально підступила смерть.

На десятий день (здається, на десятий, але я в цьому не впевнений) нарешті з'явилися згадані раніше два чоловіки. Порівняно з попереднім разом Голомозий наче трохи схуд, а тому його обличчя було ще більш вилицюватим. Його холодні очі тепер здавалися налитими кров'ю. Як і перед тим, він сів на складаний стілець, що сам приніс, по той бік столика навпроти Комацу. Голомозий довго мовчав, уп'явшись у нього червоними очима.

Вигляд Конячого хвоста нітрохи не змінився. Як і минулого разу, він так само стояв, виструнчившись, перед дверима й не відводив своїх безвиразних очей від уявної точки простору. Обидва були в чорних штанах і білих сорочках. Можливо, такою була їхня уніформа.

— Ну що ж, поведемо далі нашу попередню розмову, — нарешті розтулив рота Голомозий. — Розмову про те, як ми дамо собі раду з вами.

Комацу кивнув.

— Зокрема й про вибір, який важко назвати приємним для обох сторін.

— У вас, як видно, чудова пам'ять, — сказав Голомозий. — Це правда. У полі зору з'явився і неприємний кінець.

Комацу мовчав. А Голомозий провадив далі:

— І це цілком логічно. Звичайно, вони не хотіли б, якби могли, робити крайнього вибору. Бо якби ви тепер у нас несподівано пропали, то знову могла б виникнути складна ситуація. Як і тоді, коли зникла Еріко Фукада. Можливо, в такому разі за вами не сумувало б багато людей, але ж ваша майстерність як редактора високо цінується та й у видавничій галузі ви, здається, помітна людина. Та й дружина, з якою ви розлучилися, скаржилася б на несплату щомісячних аліментів. І це вони не могли 6 назвати сприятливим розвитком подій.