Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Голова йшла обертом від близькості. Найфантастичніші місця, наймагічніші імена розташовувалися на відстані витягнутої руки [57] Наприклад, фірмова крамниця «Леві Страусс» (Бродвей, 1501). «Якщо купуватимеш джинси, то тільки тут», — казав Длинний. А де ж іще? .

Голова йшла обертом — і від пива по текілі теж.

Колись у Москві в нас був такий викладач (Корзухін? Красухін? Крисухін?), який любив поговорити про Диявола. Я пишу з великої, тому що той викладач обов'язково написав би з великої. «Ви помилково вважаєте, ніби цим світом править Господь, — заявляв він, ставлячи виразний наголос на слові «цим». — Насправді ж володарем цього світу є Диявол». Трохи згодом він додавав: «Диявол звабливий і притягальний. Він увесь — блиск, вогні й кольори. Увесь — парфуми і звуки музики, спалахи і сяйво. Він — як електрика, тільки в мільйони разів разючіший». Свої настанови він завершував так: «Пам'ятаючи про це, ніколи йому не піддавайтеся».

«Якщо він є, то десь тут», — сказав я, киваючи на місто за вікном. І ми не вперше того дня розсміялися.

«Коли я зауважив, що вона вже не та, було пізно, — розповідав Длинний. — Усі, хто наважується сюди переїздити, мають погодитися з одним: тут неможливо зберігати стосунки такими, як вони були ДО. Забудь, розумієш? Це місто забагато всього пропонує, засильно спокушає. Ти навіть мимохіть, у силу своїх щоденних пересувань, тут і там натрапляєш на такі славу, багатство й успіх, що сама собою починається ломка, і це просто якесь перемикання в мозгах, я не жартую. Ти бачиш себе не так. Це в Черкасах ти герой культурного андеґраунду. А тут що? Ти раптово стаєш закінченим невдахою, от ким. Знаєш це їхнє слово «лузер»? От ним ти і стаєш. І все з тієї лише причини, що тобі недоступна й одна мільйонна частинка всіх тутешніх спокус. Тобто це ще гірше, ніж невдаха, цей лузер. Це навіть не невдаха. Знаєш, як говорив Довлатов? Володю, казав Довлатов, нам з тобою вже ніколи не знати їхньої мови, хоч як ми будемо надиматися, щоб її вивчити. Я думаю, що під мовою він мав на увазі все, тобто все інше також, оцю недосяжність. Ми з Індрою рятувалися в товаристві таких же лузерів, як самі. Виєхавшиє інтелігенти, різного типу свої люди. Довлатов, між іншим, теж бував. І Бродський заходив. Бляха, я ж мав ілюструвати його поезії! Усе розлетілося вдрузки, бо він помер, а ці хлопці, нові Індрині симпатяги, відтерли мене такими гострими ліктями, що в ребрах і досі віддає. Відтерли спершу від замовлення на книжку Бродського, а тоді й від Індри».

Я запропонував наступну випити за її здоров'я. Він машинально погодився.

«Так от, — продовжив Длинний, щойно ми залили в пекучу середину ще по одному шотові. — Коли я зауважив, що вона вже не та, я найняв детективів. У цій країні так роблять усі. Мається на увазі, якщо хтось із подружжя зраджує, тобто хтось підозрює, ніби його зраджують, він починає думати про виграш у шлюборозлучному процесі, це важливо. Виграти процес важливо — інакше вийде, що ти взагалі ідіот. Не тільки зраджений, то ще й переможений. Тому наймають приватних детективів — щоб назбирати доказів, у тому числі й речових. Мені трапилися дуже класні хлопці, професійні. За кілька тижнів назнімали стільки, що й на десять процесів би вистачило. База даних!». «І ти виграв?» — запитав я.

Длинний трохи подумав. «Навіть не знаю, що сказати, — відповів урешті. — Усе залежить від рівня твого лоєра. Знаєш це їхнє слово — «лоєр»? Американці все життя проводять у судах, вони жахливо люблять судитися. Повертаються із суду додому, вмикають відразу ж телевізор — і дивляться судові серіали. Це таке суспільство, нічого тут не вдіяти. В Америці лоєр — це більше, ніж лоєр».

Я впізнав парафраз. Це Індра привчила його до Євтушенка.

Серед моїх улюблених історій, що їх коли-небудь розказував Длинний, є й оця — про обласний зліт юних авіамоделістів у Черкасах. Длинний тоді ще ходив у піонерах і завзято майстрував моделі. Його батьки, правильні сільські педагоги (тато — директор школи, мама — вчителька), виховували хлопця у здоровому патріотичному дусі і всіляко заохочували такого штибу захоплення. До зльоту в обласному центрі Длинний готувався дуже старанно: не лише безліч разів перевірив літак на справність, але й простежив за тим, щоб його, учасника такого представницького зібрання, своєчасно підняв на ноги будильник. Біла сорочка, короткі штанці, підколінки й сандалії, так само білі, а головне — червоно-палахкий галстук виглядали на ньому зразково.