Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Кожній особі чоловічого штибу, яка мала необережність висунутись у готельний коридор, вони активно пропонували товариство. Готель «Бєларусь» — один з нечисленних. У сенсі нечисленних іноземців, які в ньому зупиняються. І тут заїхали ми — чи не сто іноземців на раз. Не дивно, що вони хапали нас за руки і притискали до коридорних стін. Більшість із них, напевно, мріяли повиходити заміж за цих іноземних письменників.

Я не сумніваюся в їхній чистоті. Тобто, як і все в цьому місті, проститутки були ретельно вимиті. Можливо, старший зміни особисто прополіскував кожну піхву крижаним струменем зі шланга на вечірньому розводі . Коли вони, загнавши мене у п'ятий кут, наблизилися впритул, я до млості виразно відчув запахи господарського мила і парфумів «Красная Москва».

Як мені вдалося цього уникнути — не знаю досьогодні. Перш ніж забутися півторагодинним сном на нерозстеленому ліжку, я щасливо викурив на балконі дві сигарети поспіль. Сонце здіймалося все вище над Містом Сонця.

Як мені здолати цього Левіафана, цю потвору п'яти сталінських морів? І де мені знайти Змієборця на неї?

Іншими словами: як охопити неохопне і осягнути неосяжне? Як нарешті вибухнути любов'ю? Саме так — вибухнути, але цього разу нарешті любов'ю, пролитись її спермою. Чи хоча б заструменіти вдячністю? Бо без неї, вдячності, краще нічого не згадувати. А я тут і зараз мушу позгадувати стільки, що й ніч мене в дорозі застане.

Але з чого почати? Незле було б отак: «Метро обривалося на «Савьоловській». І справді — щойно за лічені тижні перед моїм остаточним виїздом Серпуховську лінію продовжили до станції «Дмитровської». До того дня «Савьоловська» залишалася кінцевою в нашому напрямку. Під нашим мається на увазі напрямок на гуртягу.

Метро обривалося на Савьоловській. З погляду фактичної точності це був би дуже правильний початок.

Або ось такий варіант, культурологічний. Чому немає роману «Москва», хоч є «Петербург» Бєлого? Тому що Борис Бугайов народився на Арбаті? Тому що Бєлий жив переважно в Москві?

Такий початок був би цілком пристойний, але надто красивий для цієї книжки. До того ж я так ніколи й не дочитав «Петербурга». Я вже навіть не пригадую, чи й починав його читати. Тут немає чим пишатись, я згоден і я цим не пишаюся.

Почну з іншого.

Два роки, що їх я прожив у Москві — це плюс мінус 730 днів. Віднімаю від них два літа (два липні та два серпні, тобто 120) — залишається 610. Цього все одно забагато, бо слід відняти ще й двічі по півтора місяця зимових вакацій. Після цього днів залишається вже тільки 520. Відкиньмо ще з три-чотири тижні, витрачені на всілякі «туди-сюди» (переважно втечі до Києва, Львова і, зрозуміла річ, Франика). За наймінімальнішими розрахунками лишається не менше 480 днів.

Таким чином, Москва — це місто, в якому я прожив щонайменше 480 днів. Тобто я в ньому 480 разів прокидався і стільки ж, мабуть, засинав. Але часом і не засинав зовсім, хоч усе одно потім прокидався. Це місто, в якому я щонайменше раз на день їв і значно більше разів на день пив. Уточнюю: в Москві я вигадав для себе такий спосіб живлення, що їстиму лише раз на день — в полудень у нашій літінститутській їдальні — і ніколи нічого для себе не готуватиму. Від цього я постійно стрункішав і вигострювався, це додавало мені внутрішньої струноподібності, а Вікторові дало змогу написати у своїй історичній поемі «Реставрація» приблизно таке:

Найсуттєвішими в цих рядках є два поняття. «Хорт» вказує на мою московську вихудлість (і, мабуть, мобільність, тобто повсякчасну готовність зриватися й бігти). «Прочанин» вказує на початки того мандрівного життя, що й досі не хоче мене нікуди відпускати. Під «Едемом» Віктор точно розуміє не Москву, а щось набагато ідеальніше.

Якщо ти любиш мандрувати, то мусиш кохатись у відстанях. Моя найперша поява в Москві 1 вересня 1989 року стала чимось на зразок прологу до такого кохання.

Напередодні, ще у Франику, мене докладно проінструктував Ярослав Ґарсія. Він і Москва — це особлива пара. Ярослав Ґарсія — так я його називаю в цій та деяких інших книжках — у Москві прожив значно більше за мене, цілих п'ять років. І ці його роки студентські, от у чому заковика. Тобто він уже ніколи з Москвою не розлучиться, вона сидить у ньому, як юність, «гостра і густа». Чи не з його рук я отримав першу в житті схему ліній московського метро? Я вирішив, що завжди триматимусь її, ніби сліпець поводиревого мізинця.