Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Найважчі часи настали після Седанської трагедії [215] Битва при Седані відбулася під час першого етапу франко-прусської війни, 1 вересня 1870 року. Франція зазнала нищівної поразки, втративши більше ста тисяч солдат полоненими, включно із самим імператором Наполеоном III, і майже все озброєння, фактично відкривши прусському війську шлях на Париж. . Наполеон потрапив у ворожий полон, імперія впала, країну охопили майже (знову ж таки «майже») революційні заворушення. Було проголошено республіку, хоча, як мені дали зрозуміти, у лавах самих республіканців не було єдності: одні вбачали у цьому можливість соціальної революції, а інші — були ладні підписати мирову з ворогом, аби лишень не допустити такого реформування, адже, як казали, воно б обернулося справжнісіньким комунізмом.

У середині вересня прусські війська підійшли до брами Парижа й, захопивши укріплення, які мали б боронити це місто, почали його бомбардувати. П'ять місяців тривала нещадна облога, під час якої найбільшим ворогом став голод.

З політичних махінацій та маршів з одного кінця міста в інший я розумів небагато, а ще менше хотів розуміти, тож дійшов висновку, що у такі моменти краще надто вже не тинятися вулицями. А от питання харчів ще й як мене стосувалося, тож я щодня розпитував крамарів у своєму районі, як справи з поживком. Спочатку, під час прогулянок садами штибу Люксембурзького, складалося таке враження, ніби парижани живуть у череді худоби, бо у межах міста розгулювало багацько великої та малої рогатої худоби. Та вже у жовтні говорили про те, що лишилося не більше двадцяти п'яти тисяч биків та сто тисяч баранів, а цією краплиною в морі багатомільйонний мегаполіс не прогодуєш.

І дійсно, деякі сім'ї помалу почали смажити своїх золотих рибок, усі коні, котрих не забирала армія, йшли на конину, бушель картоплі коштував тридцять франків, а один кондитер, такий собі Боссьє, за двадцять п'ять продавав ящик сочевиці. Кролятиною вже й не пахло, тож м'ясники без крихти сорому продавали спочатку добре вгодованих котів, а потім і собак. Повирізали всіх екзотичних тварин із зоопарку Саду рослин [216] Сад рослин — відкритий для публіки ботанічний сад у Парижі, що є частиною Музею природознавства. , тож той, хто різдвяної ночі мав що тринькати, у фешенебельному ресторанчику «Вуазен» міг пригощатися міцною юшкою зі слонини, верблюжою печенею по-англійському, тушкованим кенгуру, котлетами з ведмежатини під sauce poivrade [217] Гострий соус ( фр .). , м'ясом антилопи з трюфелями, котятиною з гарніром з молочних мишенят, адже наразі на дахах не те що горобчика не побачиш — пацюки та миші зникали з підвалів.

Гаразд, верблюда в їжу — ще півбіди, таке я ще стерплю, але пацюків на харч — оце вже нізащо. Навіть під час облоги у місті знаходилися контрабандисти та перекупники, тож я донині пригадую одну пам'ятну вечерю (шалено дорогу), коли я разом із кількома привілейованими особами (не всі серед них були людьми з вищого паризького товариства, але у такій скруті забувалися соціальні відмінності) не в якомусь дорогезному ресторані, а в одному gargotte [218] Шинок ( фр .). , котрий розташовувався майже на околиці міста, смакував фазаном та найсвіжішим паштетом з гусячої печінки.

У січні з німцями підписали перемир'я, а в березні символічно здали Париж, і, мушу зізнатися, навіть мені було принизливо бачити, як пруссаки марширують у своїх шпичастих шоломах Єлисейськими Полями. Потім вони закріпились на північному сході столиці, залишивши французькому уряду керівництво південним заходом, тобто фортами Іврі, Монруж, Ванве, Іссі, включно з чудово оснащеним фортом Мон-Валер'єн, з якого (і це довели пруссаки) легко можна було обстрілювати західну частину столиці.

Прусські війська залишали місто, й починав роботу новий уряд на чолі з Тьєром. Та Національна гвардія, яка вже майже не підкорялася урядові, наразі конфіскувала й сховала на Монмартрі гармати, які придбала завдяки публічній підписці. Тьєр послав генерала Лекомта, аби той забрав гармати: спочатку він наказував своїм солдатам обстрілювати Національну гвардію та натовп, проте згодом, приєднавшись до повстанців, його ж солдати взяли генерала Лекомта у полон. Тим часом, не знати як, але хтось серед повстанців упізнав ще одного вояка — генерала Тома, який під час подій 1848-го залишив по собі не надто добру славу [219] Вочевидь, ідеться про повстання 23–26 липня 1848 року, коли на вулиці вийшли незадоволені робітники, почали зводити барикади, але військам було наказано придушити повстання. . Одначе справа була не лише у цьому: чоловік був переодягнений у цивільне, ймовірно, тікаючи через якісь свої справи, та всі вирішили, що він шпигує за повстанцями. Отож його відвели до Лекомта, й обидвох розстріляли.