Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— Тоді я проказала ритуальний заклик: «Прийди, прийди, Люцифере великий, обмовлений священиками й королями!» Моє тіло тремтіло від збудження, коли я почула, як усі присутні в один голос, піднявши кинджали, як один, прокричали: «Nekam Adonai, Nekam!» Та поки я сходила до вівтаря, Софія Сафо дала мені патену [257] Патена ( лат . «блюдо») — в католицькій церкві латинського обряду — одна з літургійних посудин, на якій викарбувані сцени з Нового Заповіту. Використовується під час літургії, символізуючи віфлеємські ясла, а також домовину, в яку поховали тіло Ісусове. Під час меси у патену кладуть облатки, що освячуються. , річ, яку я раніше бачила лише у вітринах крамниць релігійних предметів, тож поки я цікавилась, що тут робить ця парафернальна гидка річ римського культу, Велика майстриня мені пояснила, що, оскільки Ісус, зрадивши істинного Бога, підписав на горі Фавор [258] Гора в Галілеї, в Ізраїлі, де, згідно з Євангелієм, відбулося Преображення Господнє. мерзенну угоду з Адонаєм, порушивши хід речей й обернувши хліб на тіло своє, то наш обов'язок — проколоти кинджалом блюзнірську облатку, якою священики щодня відроджують Христове відступництво. Скажіть-но мені, пане, чи бажає Великий майстер, щоб цей ритуал був частиною посвяти?

— Я не годен цього казати. Може, краще ви розкажіть, що ви зробили далі.

— Певна річ, я відмовилась. Адже проколювати кинджалом облатку — значить, вірити, що то дійсно тіло Господнє, а істинний паладієць не повинен вірити у цю брехню. Проколювати облатку — це католицький обряд для віруючих католиків!

— Гадаю, ви маєте рацію. Я стану вашим посланцем і повідомлю вашу думку Великому майстру.

— Дякую, брате, — мовила вона й поцілувала мені руки.

Потім, я б навіть сказав легковажно, розстебнула вгорі сорочку, оголивши білісіньке плече, й поглянула на мене, запрошуючи. Та раптом вона різко вивернулася, ніби від сильних конвульсій. Покликавши сестру, лікар дю Мор'єр разом з нею перенесли дівчину на ліжко. І чоловік промовив:

— Зазвичай, коли з нею трапляється така криза, вона переходить з одного стану в інший. Вона досі при тямі, це лише контрактура щелеп та язика. Варто лише трапитись невеличкому спазму в яєчниках…

Незабаром нижня щелепа опустилася, відхилившись ліворуч, рот перекосився, хоч був досі відкритим, і в глибині виднівся язик, що зігнувся півколом так, що зовсім не було видно кінчика, ніби хвора ось-ось його проковтне. Потім язик розслабився, різко витягнувся, звісившись з рота, швидко-швидко то засовувався, то знову висовувався, як у змії. Зрештою, щелепи та язик стали у своє природне положення, й хвора спромоглася промовити кілька слів:

— Язик шкрябає мені піднебіння… У мене у вусі — павук…

За кілька хвилин у неї знову трапились конвульсії язика і щелеп, та відчувши спазми у яєчниках, вона знову заспокоїлась. Незабаром її дихання стало важким, з язика злетіли кілька обірваних фраз, жінка поглядом утупилася в одне місце й закотила очі, все її тіло задерев'яніло; руки звело у колових рухах, зап'ястки торкалися один одного із тилового боку, нижні кінцівки випростувались.

— Кінська стопа, — пояснив дю Мор'єр. — Ця фаза скидається на епілепсію. Почекайте, далі буде клоунська фаза…

Обличчя жінки поволі налилося кров'ю, рот то відкривався, то закривався, і з нього, утворюючи великі бульбашки, текла слина. Наразі хвора випускала стогони й крики штибу «ух, ух!», м'язи на обличчі схопили спазми, повіки відкривалися й закривалися почергово, вона, ніби акробатка, вигнулася всім тілом, яке тепер обпиралося об ліжко лише потилицею та стопами.

Кілька секунд ми спостерігали за огидним видовищем, у якому лялька з вивихнутими кінцівками, здавалося, стала зовсім невагомою, але потім хвора впала на постіль, а те, як жінка поводилася далі, дю Мор'єр визначав, як «бурхливу поведінку»: спочатку вона поводилась погрозливо, ніби хотіла відбити атаку нападника, потім пустотливо, наче пускаючи комусь бісики. А потім ураз перетворилася на розпусну звабницю, яка хтивими рухами язика заохочувала клієнта у солодколюбній позі, вдивляючись йому покірно в очі, простягши руки й зімкнувши долоні, витягнувши губи, ніби благаючи про цілунок; урешті, закотивши очі до неба так, що видно було лише білу рогівку, вона вибухнула любовним маренням:

— О мій володарю, — мовила вона надломленим голосом, — мій любий змію, священний гаспиде… я — твоя Клеопатра… тут, на власних грудях, я вигодую тебе… О моє кохання, увійди у мене цілковито…