Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Пневматичною поштою Симоніні послав зазначеній особі на рю де Еколь petit bleu [241] Телеграма ( фр .). , запрошуючи його наступного дня до «Кафе Риш». То було чудове місце для знайомства, адже до тієї кав'ярні навідувалися небагацько відомих персонажів, тож хвалькуватий вискочень не встоїть перед камбалами та бекасами з «Риш».

Лео Таксиль мав масне, опасисте обличчя, на якому випиналися чималенькі вуса, широке чоло та велику лисину, з якої безугавно витирав піт, говорив чоловік голосно, з нестерпним марсельським акцентом.

Таксиль не міг уторопати, чому це нотаріус на ймення Фурньє захотів з ним побалакати, але мало-помалу почав тішитися думкою, що це якийсь добродій, цікавий до спостережень за людською натурою, як і багацько тих, кого у ті романтичні часи називали «філософами», котрий цікавиться його антиклерикальною полемікою та надзвичайними життєвими пригодами. От і почав Таксиль, напхавши рота, захоплено переповідати свої молодецькі зухвальства:

— Як я поширив чутку про акул у марсельській затоці, всі місця для купання, починаючи від Каталані й закінчуючи пляжем у Прадо, спорожніли на кілька тижнів, і мер міста заявив, що акули, либонь, прийшли з Корсики, пливучи за якимось кораблем, з якого у воду кидали рештки зіпсованого копченого м'яса, а муніципальна комісія запросила групу chassepots , аби все перевірили, скориставшись буксиром, і, уявіть, дійсно прибула сотня солдатів на чолі з генералом Еспіве! А та вигадка про Женевське озеро? Набігло газетярів з пів-Європи! Почалися розмови про те, що затоплене місто було зведене за часів Галльської війни [242] Галльська війна — серія військових кампаній і битв між римськими легіонами та галльськими племенами з 58-го по 50 рік до н. е. , коли те озеро було настільки вузесеньким, що коли річка Рона протікала через водойму, річкові води не змішувалися з озерними. Місцеві човнярі зробили собі заробіток, возячи туристів на середину озера, де у воду наливали опію, щоб краще побачити дно… Один відомий польський археолог навіть відправив на батьківщину доповідь про те, що уздрів на дні озера перехрестя, на якому стояла статуя коня. Найголовніша особливість людської природи у тому, що люди ладні вірити у казна-що. Поза тим, як би тоді церква змогла проіснувати майже два тисячоліття, коли б у світі не було легковірних людей?

Симоніні спитав про ложу « Le Temple des amis de l'honneur français »:

— A чи важко вступити до масонської ложі?

— Достатньо бути добре матеріально забезпеченим і не жаліти грошей на чималенькі внески. Й завжди бути напоготові прикрити свого побратима. Що ж стосується моралі, то, хоч про неї чимало балакають, одначе головний речник Великої Колегії Статуту був власником борделю на рю де ля Шосе д'Атен, а один з Тридцяти трьох [243] Верховна рада тридцять третього градусу у Франції — одна з організацій французького масонства, що відповідає за керівництво вищими ступенями Древнього й Прийнятого Шотландського Статуту (один з найпоширеніших масонських статутів, заснований у 1801 році у Чарльстоні (США) братами Джоном Мітчеллом та Фредеріком Дальхо) й підпорядковується Великій ложі Франції. найвпливовіших парижан — шпигун, ба навіть більше — голова розвідки, що, втім, одне й те саме. Такий собі Ебутерн.

— Але як вступають до братства?

— Проходячи обряди! Якби ви лишень знали! Гадки не маю, чи вірять вони насправді у Великого Архітектора Всесвіту [244] Великий Архітектор Усесвіту (Великий Будівельник Усесвіту) — це концепція уявлень про Бога, яку розглядають християнські теологи. У масонстві — це універсальне та нейтральне позначення Верховної Істоти (згідно з папськими буллами, в яку вірить кожен член братства, але як і в кого саме вірити — це особиста справа кожного з братів, залежно від того, хто якої віри дотримується). , про якого багато говорять, але до своїх ритуалів вони ставляться серйозно. Знаєте, через що мені довелося пройти, щоб стати підмайстром?!

Далі Таксиль повів мову про обряди, від яких волосся сторчки ставало.

Симоніні не був певен, що завзятий брехун Таксиль не підбріхує, розповідаючи йому зараз байки. Тож він спитав, чи не здається чоловікові, що він розкриває таємниці, які член таємного товариства повинен ревно оберігати, й що він занадто розписав масонську обрядовість. На те Таксиль невимушено відповів, мовляв, «знаєте, я нікому нічого не винен. Ті телепні мене вигнали».

Видно, і його ворота в тісті через ту нову газету в Монпельє під назвою « Le Midi Républicain », де у першому номері було надруковано листи, в яких висловлювали заохочення й підтримку від різних відомих людей, між яких письменник Віктор Гюґо та політик й історик Луї Блан. Потім ці люди раптом розіслали у промасонські газети листи-заперечення, в яких жалілися, що їхні імена збезчещено. У ложі було проведено безліч слухань, протягом яких Таксиль на свій захист, по-перше, показав оригінали тих листів, а по-друге, пояснив поведінку Гюґо старечим маразмом літньої знаменитості, зіпсувавши свій перший доказ недопустимою образою величі своєї батьківщини та франкмасонського товариства.