Улас Самчук: На тведiй землi

Цього гарячого червневого дня там на "Ялті" було пара десятків гостей, був буфет, звучала музика, крутився танець, гомонів сміх; по озері навіжено шугали моторові човни і рожеві, молоді людські силуети. Життя не знало й не любило перебоїв і я не мав сили і не міг йому протиставитись.

А внедовзі я дістав запрошення на п'ятнадцяте червня з'явитися у одному уряді міста Торонта, де у не великому будинку на другому поверсі при вулиці Бей поблизу Блуру дуже солідний суддя канадське — королівської юриспруденції у своїй урочистій чорній робі у присутності двох виструнченнх велетнів у червоних мундирах і широких капелюхах охоронників правопорядку, казав мені положити руку на Біблію і повторити слова присяги на вірність і послух кореневій та її домінії Канаді, після чого вручив мені документ, який стверджував, що "Павло Данилів є канадським громадянином, на підставі акту про канадське громадянство і що він є управлений користатися всіма правами і привілегіями, як також підпорядковується відповідальності, зобов'язанням та обов'язкам канадського громадянина".

Роджений у царстві всіх Росів, імператора Миколи є Романова, пройшовши крізь роки Ульянова — Леніна, Бронштайна — Троцького. Джугашвілі Сталіна, я вибрав нарешті Деї Грація Регіну Елізабет є — володарку Великої Британії й усього Комонвелту. Довга, нерівна, складна дорога, яка закінчилася щасливо.

Говорячи про право, обов'язки, про демократію і свободу, приходиться часто дивуватися, що ці привабливі, дорогоцінні, самозрозумілі і конечні привілеї людини, даються так не всім і так не легко і мені приємно ствердити, що доля призначила мене до вибраних. Тим вражаюче, що я походжу з простору плянети, у якому ці поняття не мають діючої сили. і мені дуже підкреслено здавалося, що цього дня, я переступив універсальну межу певних поиродніх володінь і тим самим зайняв місце у просторі тих поколінь, віків, тисячеліть, що прокладали через Ніль і Евфрат, через Атени і Рим епоху Рейну, Сени і Темзи… У простори Атлянтику і Тихого океану. Ця течія мене зобов'язує і коли я в її засягу фактично й юридичне, я важу її вартості унціями найвражливішої ваги, бо мені здається, що наша плянета не була б багато варта без цього плодоносного діяння.

А після цього відбулося наше з Катрсю жорстоко — педантичне заручення, яке кілька місяців пізніше, завершилось не менш педантичним, суворо — формальним, за всіма приписами й вимогами світських і не світських урядів і законів… весіллям. З великим, бурхливим приняттям, урочистими тостами, численними подарунками, голосною музикою і танцем до ранку. Це була щедра і заслужена данина Катерині і тітці Ен, які не уявляли інакше цієї процедури і було зворушливо дивитися, як виряджалося Катрусю в цю дорогу, нарядивши її у надмірно розкішну робу тяжкого срібно — білого брокату з черевичками під цей кольор і білий, летючий вельон зі сяючим брильянтами вінчиком. Мій, кремової барви сако, з білою весільною квіткою, пишні чорні штани з ляковими черевиками і білі, елястичні рукавички творили з мене елеганцію гідну голівудських фільмів, або журналів моди. Наш вінчальний кортеж блискучих машин тягнувся сливе на милю, а старенький, добрячий пан-отець Філімон з церкви св. Володимира, що при вулиці Батерст в Торонті, від щирого серця "вінчав нас духом святим", урочисто "возлагав на главу вінці" під надхненне "ісаіє ликуй" розкотистого хору диригента Головенка.

Моя хата цієї ночі, назовні і внутрі, пишалася, ніби циганка, кольорами й огнями, обложена армадою барвистих авт з гомоном музики і зі зривами сміху, а ціла картина своєю динамікою творила суміш репінських запорожців і північних вікінгів, одягнених у фраки і брокати, атакованих бурею музики і вогнем власної крови. Я був захоплений красою цих людей, вони незалежні і свобідні, а між ними вражаючою точкою вирізнялася Катерина. Моя гарна, міцна, справжня дружина.

Цього жовтня на балі інженерів у готелі Роял Иорку, ми з Катериною виступали, як законно оформлена пара повноправних громадян, все біля нас і в нас влягалося, відпадали й забувалися довголітні наші збурення, заживали і гоїлись шрами двобоїв, втихали і відходили в небуття жалі і болі, все ставало неповоротною минулістю, у якій виростали й майоріли в туманній далі замки вічної легенди про молодість.

Ми вперто вростали у шир і твердь, наливались соками, нестримна сила нестримного гону прокладала нам дорогу, для нас це було безнастанною грою в чергуванні днів і ночей від ранку до ранку, у постійному русі часу, карбованого биттям серця. Кожна секунда — частина вічного, у якій ми зі швидкістю світла несли себе у простір безконечного.