Чак Палагнюк - Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

За нею, ясна річ, слідує фізично простіше, але емоційно непросте завдання убити одного зі своїх батьків.

Тіна Щосьтам: Намагаючися знайти Вакса, я пошукала в телефонному довіднику його маму, Глорію Ваксман, але вона там не значилася. Її дівоче прізвище було Ельрік, тож я зателефонувала кільком Ельрікам, яких знайшла. На одному кажуть, що номер неправильний. Коли я питаю Глорію Ельрік чи Ваксман на іншому, якась старенька пані кидає слухавку. Ця пані вішає слухавку ще разів десять, тож я їду за адресою, указаною в телефонній книзі. З-за дверей старечий жіночий голос каже мені забиратися, але я і не думаю.

Я продовжую грюкати й стукати, кажучи, що знаю, що Глорія — Вакс десь тут і що я хочу тільки поговорити.

Зрештою я погрожую піти до поліції, і хтось усередині відмикає замок. Якийсь старигань прочиняє двері рівно настільки, що мені видно бісів ланцюжок, на який вони все ще замкнути, і каже мені забиратися геть, а то він сам подзвонить до поліції. Старий каже, що його донька, Глорія Ельрік, померла двадцять із чимось років тому. Нібито вона сиділа у припаркованій машині разом зі своїм бойфрендом, з яким давно зустрічалася, і якимсь маніяк пристрелив їх обох. Якийсь незнайомець, молодий чоловік, без жодного певного мотиву, — якого ніхто й ніколи не бачив, убив Глорію та її хлопця. І дідуля затраскує двері в мене перед носом.

Уже крізь двері я питаю, як звали її бойфренда.

І старий каже: «Ідіть геть!»

Я кричу: «Просто скажіть мені його ім’я!»

І старигань каже: «Ентоні». Крізь двері він горлає: «Тоні Ваксман!» Він волає: «А тепер геть!»

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Тим не менше, коли вже хтось здійснив цю мандрівку та виконав своє завдання, то стати безсмертним, жити вічно у світі, де все і всі слабнуть та помирають, тоді як ти накопичуєш знання й багатства і перетворюєшся на наймогутнішого правителя всіх часів — на всі часи, — це, здається, варто таких зусиль.

Недді Нельсон: Невже ви думаєте, що справжній історик не вб’є вас просто заради забави?

Тіна Щосьтам: Коли ми бачилися з Ваксом востаннє, я стояла в одязі дружки та безнадійно намагалася піймати команду з руки, як раптом «Роллс-Ройс Сілвер Клауд» гальмує біля бордюру. Віконце біля переднього пасажирського їде вниз, і всередині, нахилившись до вікна з водійського місця, сидить Вакс, усміхається та каже: «Гей, мала, залазь…»

Я питаю: «Де ти був?»

І Вакс каже: «Я зробив це…»

«Що зробив?» — питаю я його.

Недді Нельсон: Потім, після цього «знищення походження», хіба «історики» не проходять крізь довгий процес, який називається якось ніби «остаточне загасання», коли кожен слід колишніх їх починає зникати?

Тіна Щосьтам: Карл Ваксман каже мені, що в нього більше немає ні минулого, ні майбутнього. Йому не треба ні шматочка їжі, ні секунди сну. Більше ніякої стрижки. Ніяких випорожнень. Ні старіння, ні ран, ні хвороб. Ні смерті. Він поза часом.

І Вакс каже: «Я не маю початку й не маю кінця». Він каже: «І я можу зробити з тебе богиню».

Аякже, кажу я. Так, як він зробив бога з обгорілого пацана в «БМВ»? Чи з малих у «Ленд-Ровері»?

І Вакс сміється й каже, що з ними він просто клеїв дурня. Вакс каже, що коли ти безсмертний, дуже швидко забуваєш, що інші люди — ні; починаєш бешкетувати, а в когось голова відлітає. Він каже, що дуже кумедно звучить, як люди кричать.

Зі мною все буде інакше.

Ага, кажу я. Так, як ти зробив безсмертними своїх маму й татка?

Пасажирські двері «роллс-ройса» розчахуються, і Вакс каже: «Просто сідай, маленька…» Вакс погладжує сидіння поруч із ним долонею й каже: «Ти не будеш молодою вічно…» Він каже: «Хіба що довіришся мені».

І я не сіла в ту машину. Я затраснула двері й сказала, що він був справжнім гівнюком, коли не зателефонував мені. Я сказала, що тепер його черга чекати.

«О, я можу й почекати», — сказав Вакс.

Підійшли якісь шмаркляві руйнувальники, наречені й женишки з комісіонки, підтягались до «роллса» з його хвостом із бляшанок та білими стрічками, готові полізти всередину, питали, чи потрібна Ваксу команда, чи можуть вони поїхати всі разом.

І я кажу цим малим: «Не здумайте». Я перекриваю двері власного дупою та кричу їм, щоб вони провалювали нахрін від цього хлопця. «Ви сядете до цієї тачки, — кажу я їм, — і цей бісів псих вас закатрупить».

Дітваки дивляться на мене, ніби це я бісів псих.

Тієї ночі, коли я востаннє бачила Вакса, на прощання він сказав: «Дивися, не забувай мене, мала». І він посилає мені поцілунок, від’їжджаючи геть, пірнаючи в потік машин.