Чак Палагнюк - Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Цей перкодановий чувак — факультетська комісія заявила, що його дипломний пік продемонстрував напрочуд високу ринкову життєздатність. І дала йому 360 балів із можливих 400.

Мій диплом сподобався комісії не настільки.

Це було гірше, ніж стихійне лихо. Ніщо не посилює контрасти так сильно, як адреналін. Кожного гостя так ковбасило від споглядання себе очима чужинця, що переживання було важко витерпіти, не від’єднуючись. Гірко понад усяку міру. Форсуючи цей пік, усі пітніли так нестримно, що весь час відмовляла подача даних. Деякі члени комісії не змогли підтримувати підключення вже після двох годин.

Мій задум полягав у тому, що, як мені здавалося, людям буде приємно зустріти когось цілковито схожого на них самих. Типу, чому більшість французів прагнуть залишатись у Франції. Чому всі південні баптисти ходять до однієї церкви. Ну, ви зрозуміли, знайся кінь з конем.

Найбільша хуйня, що комісія відмовила мені в дипломі.

Купка гівняних дуп.

Тепер щомісяця, коли пересилаю школі внесок на погашення мого кредиту, внизучека, там, де пишуть: «За…», я завжди вписую до бланку: «Дякую за найкраще лизання очка в історії людства!»

Щоб робити ці блядські виплати, я працюю тут. Даю напрокат копії транскрипту «Маленька Беккі полює за великодніми яйцями» людям, яким просто треба пережити ще одну нестерпну ніч на самоті. Оцим людям, які самі собі осточортіли до смерті.

Дивно, скажіть? Але всередині себе, по секрету, я відчуваю, що той диплом зовсім не зламав мого життя. Не так уже й сильно. Навіть із сотнею штук студентського кредиту на шиї мені не вдається надто засмучуватися. Я дещо засвоїв, може, не про форсовані піки, але про людей.

Чи це благословення, дар чи технологія, але ми все так само знаходимо спосіб, щоб усе нахуй зіпсувати. Цими днями перкодановий чувак, що випустився з найкращим резюме, заходив сюди взяти напрокат пік, усе так само колисаючи свого малюка. Він сказав, просто збовкнув, що уклав контракт із Робертом Мейсоном на транскрипт подорожі на плоту по бистрині, який має невдовзі вийти. Таким, блядь, знаним їбучим гравцем він став. Таким великим цабе в індустрії.

Малому немає ще й року, але чувак уже вкрутив маленький чорний порт у карк своїй дитинці.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Кожної Ночі Медового Місяця я вбиралась в один і той самий щасливий вельон. У різні з цих ночей я вдягала і довгі, і короткі весільні сукні. У ніч наприкінці серпня мені не кортіло вести машину без кондиціонера, маючи на собі триста шарів тюлю плюс важкий шовк згори того всього. У цих нижніх спідницях і важеля передачі не знайдеш. Але взимку, коли ведеш крізь заметіль, ганяючись «на виживання» по закрижанілих вулицях, той самий тюль може врятувати тебе від замерзання до смерті.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Тієї ночі, про яку йдеться, команда складалася з Ехо — за кермом. Ґрін Тейлор Сіммз був її штурманом. Я був дозорчим правого борту. Дівчина на ім’я Ина Щосьтам була дозорчим лівого борту, але вона всю дорогу штовхала Ехо в спинку сидіння й торочила, куди тій повертати, щоб знайти машину, на якій може бути прапорець.

Горе-порадники — це завжди жахливо. Але коли цей ентузіаст їде на місці лівого дозорного, це вже просто занадто. Це, блядь, взагалі нестерпно. Ехо вирулює на узбіччя, і Ґрін каже: «Досить».

Ця Тіна Щосьтам каже: «Чудово». Вона розчахує свої двері й обіруч згрібає численні спідниці її рожевої дружчиної сукні. Вона каже: «Співпереживати транскрипти Маленької Беккі й то краще, ніж ходити у вас за попихача».

Ґрін та я, ми здаємося ще тими жевжиками в наших смокінгах, у чорних метеликах, зі штучними гвоздиками, приліпленими до лацканів. На обох бортах нашої тачки за допомогою незліченних тюбиків білої зубної пасти написано: «ЩОЙНО ОДРУЖЕНІ». Ці печива «Орео» [49] Печиво, популярне у Штатах протягом вже майже ста років. , скручені навпіл і причеплені. До заднього бампера ми прив’язали дзвоники й бляшанки — пряме порушення Комендантських обмежень шуму, але навіть днювальники попустять молодятам.

Із гуркотом дзвоників, із білими стрічками, що лопотять на антені, ми гальмуємо біля хідника, а там якийсь хлопака стоїть, запхавши руки до кишень. Тіна Щосьтам жбурляє свого весільного букета йому в лице зі словами: «Гей, чувак!», вона кричить: «Лови!» Шовкові квіти б’ють його в обличчя, але він устигає їх піймати. Він швидкий. Він швидкий хлопець, а нам бракує одного дозорчого. Дивно, скажіть?