Чак Палагнюк - Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Я і Рент.

Якщо стояти поруч досить довго, то, можливо, вона скаже, як віск не дає фарбі дістатися до яйця. Біля її ліктя лежать яйця — начебто білі, але насправді напівприкрашені ділянками, які не зафарбуються. Просто дивлячись на неї, забуваєш, що там, надворі, на тебе чекає мурашник. Або дохлий єнот. Навіть коробка сірників.

І нехай ти помираєш від бажання з’їсти ланч, однаково будеш натомість підглядати за тим, як місіс Кейсі чаклує над яйцями.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Без сумніву, в багатьох культурах копіткі, проте недовговічні твори мистецтва виконують роль містичного ритуалу, молитви чи медитації.

Боді Карлайл: Її лікті стоять на столі, одна рука занурює вишивальну голку у віск, друга бере яйця — одного прекрасного дня місіс Кейсі, не дивлячись на мене й Рента, каже: «Хапайте по яйцю або вимітайтесь». Вона каже: «Ви мене бісите».

Місіс Кейсі дає кожному з нас голку й холодне, зварене накруто яйце, й наказує не дай боже не трусити стіл. «Подумайте про що-небудь», — сказала вона. І показала нам, як занурювати кінчик голки у віск і як доносити одну-єдину прозору крапельку воску до шкаралупи магазинного яйця з-під курки породи легорн. «Намалюйте свою думку голкою», — сказала вона. Крапля за краплею. Біле на білому. Невидиме. Таємне.

Рент каже: «Ти мені скажи. Я не можу придумати, що намалювати».

І його мама каже: «Що-небудь придумається».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Чи це піранські писанки, чи піщані мандали тибетських буддистів — їхнім головним завданням є добитися стійкого фокусу та повністю заволодіти увагою митця. Попри вразливу природу самого витвору, процес творення стає способом вийти за межі тимчасового.

Боді Карлайл: Рент, я та місіс Кейсі довкола того столу — всі схилилися над свічкою, вогник якої потопає в сонячному промені з віконця над мийкою, малюємо всяку всячину, про яку можемо розказати тільки ми, — навіть не думаємо про те, що голодні. Кожен з нас — не більше ніж віск та яйце в наших руках. З усіма цими каструлями, в яких киплять зелень і цибуля, з повітрям у кухні, переповненим парою та їстівним духом, ніхто з нас не підстрибнув, коли сітчасті двері — рииип… гуп! — і поруч стоїть містер Кейсі.

«Що на ланч?» — запитує він.

«Я думала, ти пообідав», — каже місіс Кейсі.

Рент зупинився й просто тримав яйце в руці, більше не крапаючи на нього воском зі свічки. Його дихання та руки цілковито закрижаніли.

А я — я малював на своєму яйці восковий день, сонечко з промінцями, дерево, мій дім, воскову хмаринку в небі, але про це знаю тільки я.

Він, містер Кейсі, каже: «Айрін». Він каже: «Не роби цього з хлопцем».

І місіс Кейсі каже: «Ти сказав, що пообідав у їдальні».

Містер Кейсі, перехилившись через пічку, суне ніс по черзі в кожну каструлю, принюхується та каже: «Не каліч його».

Усе ще втуплюючи скошені очі на своє яйце, на незриму таїну своєї думки, місіс Кейсі каже: «Чого не робити?»

Рент нічого не малює.

І містер Кейсі каже: «Не каліч хлопця за те, що тобі довелося вийти заміж». І він сягає рукою до миски з яйцями обіч ліктя місіс Кейсі. З бездоганно-білими яйцями, які насправді вже наполовину прикрашені її таємним письмом, яке вона виводила протягом цілого ранку. Невидиме мистецтво.

«Ці не бери», — каже місіс Кейсі, відірвавшись від яйця та дивлячись поверх своїх окулярів.

Але двох яєць уже нема, вони вже зникли в долоні містера Кейсі.

І гучно, на весь дім і навіть на весь двір, місіс Кейсі кричить: «Ці не бери!»

Містер Кейсі обертається до вікна і — тюк, тюк, тюк — яйцем об край мийки, щоб почистити.

А я — я малюю воскового птаха в небі, що летить над моїм будинком, незримий для ока. Я крапаю манюнькі крапочки воску на дерево, щоб намалювати яблука.

Того пообіддя я вперше відчув, як застрягає час. Поки Рент і його мама сиділи, мов закрижанілі, а в повітрі висів сірчастий запах жовтка, і дух оцту, і пахощі варених овочів, які забарвлювали цей оцет, минув тижень, минуло літо, минули сотні днів народжень. Ми сиділи під сонцем, що на ціле сторіччя завмерло ляпкою у вікні над кухонною мийкою.

Навіть годинник затамував дихання.

Містер Кейсі з’їв яйця, дивлячись у кухонне вікно, його тінь падала на вогник свічки, від чого той став яскравим та освітлював усе на столі. Сірчастий запах круто зварених яєць від шкаралущі, яку він викинув у трубу. Він заглитнув два яйця, і сітчасті двері — рииип… гуп! — зачинилися за ним.