Володимир Дрозд - Листи з фронту

Курка Дзюнзюрчина пролізла попід лісою, виструнювала шию й дзьобала кукурудзу. Не підводячись, баба Марійка намацала біля ніг камінчик, пожбурила. Тільки шелеснуло за куркою, а Дзюнзюрка заскрипіла під тином:

— Ти нащо в моїх курей камінням кидаєш?!

— А ти ждеш, що я кидатиму смаженими пиріжками? — одбрила баба Марійка.

І далі читала, останнього листа від Кирила:

— «Здрастуй, Марійко дорога! Підходимо до Дніпра і скоро піднімемо прапор перемоги, де наші з тобою дитинство і молодість. Я жду тої хвилини щасливої, коли скінчиться війна і ми зустрінемося з тобою в рідному селі й будемо поживать. Маріє, я так скучив за тобою, що не описати і не передати із своєї душі на бумазі, і ти не зрозумієш усього. Пахне мені вулиця наша, полин під тинами і наше з тобою довге життя. На цьому до побачення, із скучним привітом до тебе старшина Кирило Дзюнзюра».

Замовкла баба Марійка, і Дзюнзюрка мовчала. Шпаки хмаркою впали на кущ бузини. Вогнем горіла під осіннім сонцем калина в кінці грядки. Небо чисте було, як сльоза, а скорий вечір приморозком дихав — радіо обіцяло.

— Почитай-но ще, Марійко…

І баба Марійка почала спочатку:

— «З відважним воїнським привітом до тебе старшина Кирило Дзюнзюра! Б'ємо фашистів на всю силу!..»

1980