Євген Гуцало - Блуд

цього вальсу не знає, але розучить — і спеціально гратиме для неї. А посварилися вони знаєш чого? Хвалько почав хвалитися, що його батько працює в кадебе і там у його батька є аж два досьє на Ольку. А вона ніяк не могла повірити, що аж два досьє. Вона то вірила, що на неї заведено досьє, бо на всіх заводили, але щоб аж два! І стала допитуватися, що ж у тих досьє. А в тих досьє, сказав народний дружинник, є навіть фотографії, де ти трахаєшся в парку на лавочці. «В парку на лавочці?» — «В парку на лавочці». — «В якому парку!» — «Важко розібрати, бо ж фотографії робилися вночі. Або в Першотравневому, або в Голосіївському, чи в Гідропарку. Хіба ти не бувала в цих парках?» — «Та я в усіх парках бувала і в цих бувала». — «Значить, компетентні органи зафіксували. Нічого немає такого, чого б там не знали». — «Та не трахалася я ні в яких парках ні на яких лавочках. Не було ні на яких лавочках! — «Але фотографії не брешуть. Якби міг, то я б показав тобі ці фотографії, але я не можу…» Олька прийшла до мене й весело розказує за піаніно й гірко — за фотографії. Зажурена-зажурена. Й де могли взятися такі фотографії — в парку, на лавочці, намагалася згадати, скрізь бувало: скрізь, але в парку на лавочці — не було. Мабуть, там, у кадебе, фальсифікували фотографії — і підклали їй у досьє, але навіщо це їм, навіщо? А може, було десь колись у парку на лавочці, тільки вона зовсім не пам’ятає? От би подивитися фотографії, тоді б вона точно сказала, було чи не було, справжні чи фальсифіковані знімки. Але хто ж їй покаже! Та й посварилася вона за ті фотографії з народним дружинником і ніколи більше не захоче зустрітися з ним, навіть нехай він із заплющеними очима навчиться грати своїм інструментом на піаніно вальс «На сопках Маньчжурії»

… як у Таїси помер чоловік… Може, справді геній? Тепер, як немає, то можна думати, що став би генієм. Учився — закінчив школу з золотою медаллю. Грав у футбол — був якимось чемпіоном. Радіотехніка — знав радіотехніку, електроніка — знав електроніку. Писав вірші, музику складав, у живописі розбирався. 3 політиком він політик, з економістом економіст, з міліціонером він міліціонер. А з лиця — наче врубелівський Демон, а може, як гетевський Мефістофель, тільки я ніяк не можу уявити, яке в нього могло бути лице. 3 жінками був легкий, невимушений, і вони біля нього ставали легкі й невимушені, закомплексовані втрачали всі свої комплекси, в них просиналися спокусниці, а красуні ставали ще більшими красунями, що тільки як хват — і нічого, крім захвату. Не чоловік, а батарея могутніх флюїдів, якими він усіх бомбардував і скорив на великих і малих відстанях. Таїса, як почула, що він хоче з нею одружитися, подумала: жартує, насміхається. І спочатку зовсім не сприймала всерйоз його залицянь. Було приємно, раділа, але всерйоз не сприймала. Аж поки він подарував золотий перстень з брильянтом, тоді вона вже повірила, хоч і не до кінця. Вона й після весілля не вірила, шо вони поженилися. А як його збила п'яна машина, як його не стало, та Таїса не хотіла жити, вона хотіла піти зі світу — слідом за ним. Усе їй ночами снилося й чілрилося, що він кличе її до себе. Вона скуповувала всяке снодійне, хотіла наковтатися таблеток, заснути — й не проснутися. Всі її виговорювали, я її виговорювала, ледве виговорили. Років два жила, як у кошмарі. То почало здаватися, що не помер, живий, тільки ховається від неї, що от-от зустріне його в натовпі на вулиці. Біда з нею коїлася. До ворожок зверталася, до гадалок, до екстрасенсів, пила всяке зілля, щоб забути, а він не забувався. Потім надумала ставити йому пам'ятник на могилі на Байковому. Шукала скульптора, то їй порадили вусатого Василя, якого всі називали не Василь, а вусатий Вусиль. Він скульптор непоганий, ліпив і видатних українських діячів усяких, виготовляв пам'ятні медалі гетьманів, а ще ж і майстер по металу, й до кераміки мастак. Він спершу вимовився знайомитися з Таїсою й говорити з нею про пам'ятник, але його вмовили, щоб допоміг молодій вдові, бо ж і сам удівець зі стажем, то знає, як їй самій важко. Вмовили, вусатий Вусиль згодився, почав з глини ліпити всякі варіанти фігури Таїсиного чоловіка, а вона всі варіанти бракувала. Те їй не так, те не так. І голову повинен тримати по-іншому, і розворот плечей не той. А скульптор понурої вдачі, небалакучий: не подобається — приходь через два місяці, запропоную інший варіант. І аж тоді вже заспокоїлася Таїса. кати вусатий Вусиль виліпив таку фігуру її чоловіка, з таким виразом обличчя, як вона хотіла. Спершу з глини виліпив, а тоді відлив у металі, Таїса з ума сходила від радості, шо дуже схожий. Аж розцілувала вусатого Вусиля. У неї багато родичів у Америці, то родичі дали їй долари на мармур для пам’ятника, купили білий мармур, і скульптор у своїй майстерні на вулиці Перспективній почав обтісувати мармур, а Таїса внадилася до нього ходити, щоб він тесав під її наглядом. Він теше, а вона йому вечерю готує чи каву варить. І дійшло до того, що йому не працюється, коли її нема, тоді він дзвонить, щоб вона приходила в майстерню, бо вона для нього як муза-натхненниця. Й чим довше отак ходила Таїса до вусатого Вусиля, тим більше їй забувавєя покійний чоловік, хоч, може, з мармуру поставав усе виразніше, як живий. Жалоба з неї зійшла, вона стала схожа на себе, і сміється, й чарку п'є зі скульптором, коли той пригостить, а він після робочого дня завжди пригощався— для розрядки. Аж ось уже пам'ятник готовий, Таїса задоволена-презадоволена, бо, мабуть, краще витесати з мармуру її чоловіка було просто неможливо. Й вусатий Вусиль вдоволений своєю роботою і сам собою. Йому Таїса давно вже сподобалася, то він ще й зумисне відтягував роботу над пам'ятником, щоб вона довше до нього ходила, це він уже пізніше їй признався. Повечеряли. Таїса висповідалася якнайщиріше про своє життя, скульптор висповідався їй, і вона йому в той вечір віддалася. А посеред ночі скульптор схопився, як обпечений, бо Таїса кричала. Вона кричала й показувала пальцем: пам'ятник, пам'ятник! І вся від жаху тремтіла. Їй приснилося, що вона віддалася мармуровому пам'ятнику, переспала з покійним чоловіком. То вусатий Вуєиль закрив пам'ятник простирадлом, щоб не дивився на них, і ще мусив Таїсу на таксі відвозити додому, бо вона більше й хвилини не могла зоставатися в майстерні, всяка маячня їй ввижалася. І після цього в майстерню до вусатого Вусиля не ходила, аж поки пам'ятник відвезли на Байкове й там встановили на могилі. Потім через якийсь час вона вийшла заміж за скульптора. Тільки ніколи з ним не ходила на кладовище на могилу свого першого чоловіка, було їй чомусь дуже страшно, що той дивитиметься на них. Їй і самій було дуже страшно, що той дивиться на неї з того світу. Таїса казала мені про пам'ятник: «Дивиться й дивиться на мене, запрошує до себе, а я ще не хочу йти до нього, я ще хочу трохи пожити, а потім піду, піду, бо де ж я від нього подінуся».