Небо тоді не дало мені спокою, бо було воно все у швидких хмарах — рухливе, марнотне. Я заплакав, але Єдиний уже був зі мною і послав мені на втіху пречудову комаху — величезну бабку, з крилами, як дві долоні воя.
Задивився я на ту комаху, що всілася біля мене на знаряддя човна, і перестав плакати. За словом філософа сталося так: «Спокій є трьох образів: образу смерті, образу кохання й образу пізнання». Так зустрівся я з образом пізнання і втішився, хоч грубі мотузки в'їдалися в тіло моє, а наглядач двічі вдарив мене взутою в чобіт ногою.
Дивна думка опанувала мене. «Даждьбоже, — думав я, — не пробач варягам сплюндрованого капища і помстись їм! Ти послав комаху, свій знак, і вибрав мене для помсти, бо ж Оряна казала, що обраний єсмь. А обрані так просто не помирають». Такі думки заспокоювали мене. І тепер, споглядаючи Пошук свій, думаю я, що Єдиний був ближче до Силеника й Оряни, ніж до варягів у рогатих шоломах. За словами Апостола: «Попустив Бог усім народам ходити стежками своїми». Силеник, Оряна, Хальд ішли своїм шляхом до Єдиного, помилялись, потрапляли в лабети Ворога, — але такі помилки, можливо, приємніші Сущому, аніж тупа руйнівна злоба варягів. Так і Мелхиседек казав, хоча сам був іудеєм: «Істина є згода між Сущим і творінням Сущого».
…Вночі човни з бранцями пристали до варязького табору на Песячому острові. Земляні люди поховалися, священні дерева Тангри прибульці спалили, а з простих дерев зробили огорожу. Більшість киян — жінок, дітей та поранених — варяги тримали в цій огорожі; але тих, хто міг утекти, позалишали у човнах зв'язаними. До острова підійшли хазарські кораблі з вітрилами, великі, як громадські стодоли. Вони належали найзаможнішим купцям із Тьмутаракані та Ітхелю [31] Ітхель (або Ітиль) — столиця Хазарії. Назва можливо походить від іудейського «йєтхель» — священний осередок.
— Йосифу, Захарії, Семендер-тархану.
В темряві чув я, як співали за огорожею християнські жінки: «Кіріє, елейсо!» — «Господи, помилуй!». П'яні варяги кричали щось на неоковирній своїй мові, іноді верещали дівчата, що їх ґвалтували переможці. Сам я страждав від спраги, а голоду не відчував. Богумил, який лежав поряд зв'язаний, намагався послабити мотузки, відтягуючи вузли зубами, але зламав зуб і облишив шарпатись. Під ранок я забувся важким, як меотійська ртуть, сном.
Ранком на Песячий острів упав холодний туман. У тому тумані пізнав я перші варязькі слова: «кнаґ» — «воїн», «лейданг» — «човен», «бьорн» — «ліс». На тій ладді, де були бранцями ми, Желянські жерці, порядкував ярл [32] Ярл — незнатний військовий ватажок або суддя у варягів.
Хальблот, родич кагана Хельґа. За його наказом нам дали розведеного пива, по шматку солодкої паляниці і зняли з нас мотузки та весь одяг.
Прийшов покупець людських душ — достойний Йосиф, до якого ярл та вої зверталися шанобливо «адаль», тобто «шляхетний, високороджений». Був Йосиф могутньої статури, з кучерявою сивою бородою. Велике тіло купця вкривав чорний оксамитовий каптан, мав він на шиї потрійний золотий ланцюг, на якому висів талісман — золота п'ятикутна зірка, на кожному пальці горіли дорогоцінні перстені, а пиха того Йосифа перевищувала всю розкіш його одягу. За Йосифом слуги несли червону скриню зі сріблом.
«Адаль Йосиф, — сказав йому Хальблот, — ось раби молоді та гарні». Хазарнн оглянув нас і наказав слугам дати Хальблоту зв'язку срібних монет. Богумила й біляву Силеникову наложницю Йосиф відокремив від нас — забрав до свого гарему. Пізніше я довідався, що Богумилові його вродливість обернулася на зле — з нього Йосиф зробив євнуха. Як я молився тоді, дякуючи Богові за вилицюватість та клаповухість, що врятували мене від скопцевої долі!
На хазарський корабель нас не перевели — Йосиф найняв лейданґ і воїв Хальблота охороняти караван на шляху до Саркелу. Нас далі тримали на варязькому човні, тепер уже як веслярів. До веслування були ми незвичні — то варяги посадили нас на весла по двоє. На іншому боці лейданґа з веслами легко вправлялись могутні кнаґи Хальблота. Відплили ми вночі, бо Хальблот плив з Йосифом без дозволу кагана, який ще замирював вогнем та мечем роди склавинські навколо Києва.
Течія та вітер допомагали нам. На веслах пливли рідко — Хальблот підняв біле вітрило і лейданґ хутко побіг перед кораблями Йосифа. Замикав караван лейданґ ярла Хокона. Йосиф і Хокон були великі приятелі. Купець подарував ярлові двох дівчат-бранок, так що Хальблот як взнав про це, то весь день гарчав від заздрощів, немов звір, і просив Тюра, варязького бога, спопелити хазарина блискавкою.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу