Так пройшла осінь того пам'ятного року, а нападу не було. Вже східні вітри принесли перший сніг, коли розвідники повідомили, що Хельґ вирушив на південь — до Евксинського Понту [53] Евксинський Понт — Чорне море.
. Наближені до начальників люди казали, що Ерге-багатур пропонував на таємній нараді піти у похід на Київ, але рабі Ісраель не підтримав його. Натомість, великий загін був відправлений у землі бунтівних касогів [54] Касоги — плем'я, яке мешкало на Таманському півострові біля Таматархи.
, котрі відмовились платити данину Ітхелю.
За зиму я оволодів книжною премудрістю і вже навесні вільно розбирав грецькі та іудейські написи на стінах фортеці. Людята казав, що на його пам'яті ніхто не вчився письму так швидко, як я. Вже у кінці зими Єдиний послав мені пророче видіння. Бачив я у тому видінні велике місто, хоча до того поселень, більших за Київ і Саркел, бачити мені не доводилось. Місто було червоне і чорне, і золоте. І грізне. Червлене Сонце стояло над ним. І було в тому місті безліч споруд кам'яних, високих. І от на даху одного з будинків того міста побачив я велику чашу з чорного каменю. І на тій чаші написи незнаними мені літерами. А в чаші горів біло-зелений вогонь, холодний та примарний.
Біля чаші стояв старий в білому одязі і молився вогню. І почув я його слова:
О, Даждьбоже, каменів батько,
і води батько, і людей,
і міст людських, і загибелі тих міст,
і влади тих, що несуть загибель!
О Даждьбоже, перший і останній,
всіх повстань початок і пожежа,
всіх царів і владарів загибель!
О Даждьбоже, Місто заклинаю
я твоїм страхітливим закляттям!
І сказав той старий закляття Місту червоному, золотому, чорному. А потім обернувся і побачив мене. І спитав: «Хто ти?» А очі його під білими бровами були чорні, як пекельна безодня.
Я сказав: «Я Ратибор, лікар дому Йосифового, з Саркела».
А він промовив: «Я Овой, верховний жрець Даждьбожий. Я закляв Місто останнім закляттям».
Я сказав: «Ти давно помер, Овой. Померла твоя дочка Світилена і онук твій Силеник вбитий. Тебе немає, Овой».
А він промовив: «Я є і я закляв це Місто!»
І видіння щезло. І сьогодні з острахом думаю я: котре з міст заклято Овоєм? Київ? Саркел? Ітхель? Не знаю і молюсь за кожне…
Весна шостого року правління царя Манасії Другого була сухою і теплою. Ще до Великодня зазеленів Степ, а в Саркелі дізнались, що каган Київський С'єрн Хельґ далеко на Заході примучує до данини деревлян, котрі живуть в Зміїних землях. Саркельці зітхнули з полегшенням, а достойні купці почали лаштувати торгові каравани, кораблі, товарну худобу і найманців для охорони. Зі Степу до Саркелу приходили знані й незнані кочові орди і продавали сіль, шкіру та дівчат на гомінливому базарі біля зовнішнього рову. Весь Степ навколо фортеці вкрили шкіряні й повстяні юрти і худоба знову перефарбувала береги Бузану зі смарагдового кольору у сіро-чорний.
Цього року Обадія, син Йосифів, мав уперше самостійно повести торгові кораблі у Фанагорію [55] Фанагорія — грецька колонія на Керченському півострові. Наприкінці IX ст. належала Візантійській Імперії.
. Передбачалось, що і я вирушу разом з ним до Евксинського Понту. Та рука Єдиного вже нависла наді мною.
В дні, коли повітря наливається літньою спекою (думаю, напередодні Свята Святої Трійці), мисливці принесли з півночі новину, що з буртаських боліт вийшов Дракон і з'їв безліч сповідників Тангри на берегах ріки Огар.
Ярамаг-тархан на колінах просив рабі Ісраеля відпустити його на полювання, але Носій Зірки благословив виправу лише після того, як сам Ерге-багатур став на чолі мисливського загону. До Ерге та Ярамага приєдналися сини багатих купців — Пінхас, Самуїл та Ісаак, кожен зі своїм почтом. У полюванні вирішила взяти участь улюблена жона Переможця Дракона, найперша красуня Саркелу Менгі-ханум, котра їздила на коні, як вой, і, за свідченням гузів багатура, в бою під Охесією [56] Охесія — місто в Абхазії.
вбила мечем двох касозьких витязів.
На полювання поїхав також старший син Джанібека — Ібрагім-кучук. У Саркелі всі знали, що Ібрагім набагато частіше, ніж треба, з'являється біля білої юрти Менгі-ханум, і не здивувалися. Йосиф і Обадія не бажали мене відпускати, але Ярамаг запевнив достойних іудеїв, що до відплиття кораблів мисливці повернуться у Саркел і підтвердив свою певність золотим візантійським статером [57] Статер — золота імперська монета. Вартість її коливалась від 20 до 30 дирхемів.
.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу