Володимир Єшкілєв - Адепт

Так почалося моє життя у Саркелі. Завдяки балакучості слуг Обадії, я зажив слави великого цілителя і провидця. Більшість мешканців фортеці хворіли на очну гноянку, траплялися важкі розлади травлення. Лікувати такі хвороби я вмів ще слугуючи при капищі і незабаром у мене завелися перші дирхеми, зароблені Оряновою наукою. З'явились і друзі.

Першим з них став мій родович — коваль Людята. Поселився він у Саркелі ще за київського кагана Бравлина, Аскольдового діда. Майстром він був надзвичайно вправним, за що іудеї так і називали його — Шамв Хайнан, Знаменитий Коваль. Людята мав дві майстерні — одну у військових стайнях Ерге-багатура, другу — в самій саркельській цитаделі. Він завжди називав мене склавинським ім'ям — Ратибор, і з його легкої руки гузи і булгари Саркелу стали звати мене Ратбер-хемег, лікар Ратбер. І тільки хазари завжди зверталися до мене ім'ям Гафах. Людята був язичником і в майстерні тримав дерев'яного боввана богині Мокош [50] Мокош — слов'янська богиня, яку вважали берегинею родинного вогнища. Праматір молодших богів річного господарського циклу. . Боввана він зодягав у парчевий каптан і щонеділі змащував олією. Безліч молитов знав саркельський Шамв Хайнан і промовляв їх перед Мокошшю щодня з дружиною Ставою і дітьми — Даном і Яриною. Розмовляв він на всіх мовах Саркелу — того степового Вавилону — і любили його в Саркелі всі. Лише одна людина була йому смертельним ворогом — начальник внутрішньої фортеці хорезмієць Джанібек. Обопільна ненависть цих двох людей мала невідоме мені давнє джерело і, напевно, якби Людята не був потрібний містові, Джанібекові найманці давно б відправили його язичницьку душу до вогненної геєнни [51] Геєнна — вогняне пекло в іудеїв та християн. .

Людята першим розповів мені про зверхників фортеці. Номінально начальниками зовнішньої і внутрішньої її частин були, відповідно, Ерге-багатур і Джанібек. Але я вже казав, що в Хазарії всі речі мають явний і прихований зміст. Так було і з владою у Саркелі. Справжнім володарем фортеці, від одного слова якого тремтіли і Переможець Дракона і гордий хорезмійський [52] Хорезмієць — вихідець з Хорезмського султанату, ісламської держави, яка посідала південь Середньої Азії (між Іраном та Індією). витязь, був непоказний чоловічок, якого звали рабі Ісраель. Рабі жив у цитаделі як простий іудейський священник, але носив під одягом золоту п'ятикутну Зірку Соломона, на якій був написаний його таємний титул — Спостерігач Заходу. Казали, що поряд з цим написом на Зірці були зображені таємний герб Хазарії і печатка самого царя Манасії. У поточні справи рабі Ісраель ніколи не втручався, але всі розвідники та шпигуни, що по ночах прибували до фортеці, йшли тільки до Носія Зірки, і всі важливі наради відбувались у підземеллі фортечної синагоги. Окрім Зірки, рабі носив під одягом священика надзвичайно тонку і міцну кольчугу. Про це не знав ніхто, крім Людяти, котрий цю кольчугу виготовив. Він зробив кольчугу й для мене, бо мудро передбачив, що його друг може стати ворогом Джанібека.

Іншим моїм приятелем у фортеці став Ярамаг-тархан, син кагана ясів Багорега, якого хазарці тримали у Саркелі заручником вірності його батька. Це був легковажний молодик, що мав пристрасть до вина, жінок і полювання. Людята був єдиним мешканцем фортеці, до порад якого Ярамаг-тархан хоч трохи прислухався. Мені він став довіряти після того, як я вилікував його улюбленого пса. Саркельські розбишаки й шибеники обходили мене боком, знаючи, що Ярамаг-тархан мені протеґує. Ніхто у фортеці не ображався так легко, як син Багорега і ніхто не вмів так швидко знести мечем голову кривдника, як це робив Ярамаг-тархан.

У Ярамаг-тархана була велика мрія — повторити подвиг Ерге-багатура, вполювати Дракона. Він не міг спокійно дивитися на Ерге, коли той у панцирі з драконячої шкіри виїжджав з фортечної брами на чолі загону кіннотників.

Мене також цікавив Дракон. Іудеї називали його «тафім», булгари — «зеркелев». Жили Дракони, згідно мисливських свідоцтв, на північ від Саркелу в землях буртасів між ріками Ітель, Бузан та Огар, де посеред Степу Божа воля розташувала величезні, порослі очеретом болота. Мисливці розповідали мені і Ярамаг-тархану про дивних чудиськ, що населяють ті болота: про велетенських ропух, які полюють на вовків, про Драконів, про зміїв, довжиною у два стадії…

Ярамаг-тархан все поривався на велике полювання у мочарі, але в Саркелі чекали нападу київського кагана, і рабі Ісраель заборонив усі мисливські експедиції.