Володимир Єшкілєв - Візантійська фотографія

Вона розповіла сповідникові про плановану страту.

«Та дівка є дочкою проклятого народу, — сказав отець Фернандо, — і ваша світлість може покарати її за власним розсудом, не наражаючись на осуд Святої Церкви. Але циганка надзвичайно вродлива. Всі солдати тільки й говорять що про її принади. Жорстока страта не піде на користь вашому регентству. У молодого дона Хайме багато ворогів. А ось диявольський вертеп єретика Санчо Бубаса зруйнувати треба неодмінно».

«Єретичка заслуговує жорстокої страти!» — прошепотіла Біанка Рамона.

«Король Альфонсо Восьмий — славетний хрестоносець, — сказав старець, — але й він грішить, маючи коханок при живій дружині. У Толедо багато пліткарів, які піднесуть до королевих вух оповідь про вашу жорстокість та оспівають вроду страченої блудниці. А ваш сусід, граф Хуан де Альмаха, щедро заплатить тим пліткарям. Великий Магістр ще не вирішив, кому віддати командорство Ордену Калатрави…»

«Він віддасть його моєму синові», — сказала графиня підводячись. Рука старця зісковзнула з її рамена, — ніби сухий лавр відпав від пружної розкоші трауру. Регентка вийшла з каплиці, не чекаючи на благословення сповідника. Вона відчула, як щось гірке піднімається від шлунка до горла, і з силою вдихнула прохололе нічне повітря.

«Треба негайно відкликати Хайме з Толедо, — вирішила графиня, — вивчати теологію він зможе і тут, під надійною охороною. Дієго потурбується про це».

Вона проминула фортечне подвір'я, відчуваючи спиною запитальні погляди вартових і мандрівних ченців, що відпочивали під дашком кузні. Старший вартовий відчинив їй двері замкового підземелля і запалив смолоскип.

Смердюча клітка, до якої графиня наказала запроторити циганку, виявилась порожньою. Лише тлустий пацюк сидів на земляній підлозі, вирячивши очі на червонувате полум'я смолоскипу. Гаряча смола впала на руку Біанки Рамони; вона здригнулась і відчула, що кров приливає до її обличчя та вух.

«Де та тварюка?» — спитала вона старшого вартового. Офіцер відвів погляд від її очей.

«Напевне, солдати взяли її до своєї кімнати», — сказав він і повів регентку вглиб підземелля.

Приміщення вартових виявилось великим і добре освітленим смолоскипами. Рікета лежала зовсім гола на розгорнутих козячих шкірах посередині кімнати, а четверо солдат, звільнені від обладунків, дивились на неї, ніби уражені спроможністю Творця посилати в світ тілесно втілену досконалість. Вони не ворухнулись, коли володарка замку і офіцер увійшли в грішний простір їх споглядання.

Біанка Рамона вперше побачила Рікету зблизька. За мить вона вибачила покійному графу де Ебро половину його провин перед нею. Врода циганки перевершувала всі описи і перекази.

Офіцер закричав на остовпілих вартових, і ті, прикриваючи сором свій, кинулись знімати з гаків шоломи та кольчуги. А графиня ще деякий час, уникаючи погляду циганки, розглядала її стегна, з яких колись мріяла здерти шкіру.

Вона дочекалась, заки Рікету знову замкнуть у клітку з пацюками, наказала не давати блудниці одягу і повернулась до свого алькову, перебираючи перлини спадкового намиста. Коли вона дісталась ліжка, то відчула порухи незнайомих дивних бажань, що ніби глибинні морські потвори плавали в тій гіркоті, котра нарешті досягла її горла.

Ранком графиня покликала до себе вченого ченця брата Дієго.

Брат Дієго був високим і товстим. Три роки він студіював теологію в богословському колегіумі Сарагоси, аж поки отцеві ректорові не донесли про його винахід. Винахід цей був пречудовим та багатообіцяючим. Прочитавши заборонені Святою Церквою книги сарагоських кабалістів, брат Дієго насмілився у своїй грішній уяві утотожнити Святе Письмо з текстовим кодом. Потім він вигадав новий спосіб запису слів, коли літери не вимальовувались послідовно одна за другою, а накладались одна на одну. Вже після дванадцятої літери на пергаменті виникав суцільний чорний квадрат. Одного дня брат Дієго показав своєму другові-ченцю такий квадрат і під великим секретом повідомив, що в ньому міститься вся Біблія. Увечері його викликав ректор Хірінеус і запропонував покаятись. Сповнений щирого милосердя до заблуканої вівці сарагоського стада, Хірінеус не віддав брата Дієго інквізиції, але відправив його до свого небожа, графа Беренгара де Ебро, в якого перед тим повісився єврей-писарчук. Так на неокріплі рамена брата Дієго впала нехитра графська канцелярія. Цілими днями невдаха-теолог просиджував у Літописній залі замку і малював на обрізках кордовських пергаментів чорні квадрати. Згадував відстовбурчені вуха отця ректора і згіршував свою післясмертну долю кабалістичними прокляттями, темнішими, аніж найчорніший з апокрифічних квадратів.