Володимир Єшкілєв - Візантійська фотографія

Незвичайний хлопчик Джо Баттемер, який народився у 1953 році, дивував усіх своїм даром пророцтва. Прожив він 9 років, і перед смертю передбачив появу Антихриста у вигляді зайця з блакитними очима і чорним вухом. Джо назвав дату появи — 4 вересня, але рік назвати не встиг. Коментатори цього пророцтва — здебільшого шарлатани — наділили зайця — Антихриста сатанинською звичкою злягатись в Купальську ніч з брюнетками та здатністю виголошувати промови на всіх діалектах Землі. Ми вважаємо, що подібні надмірності шкодять справжньому аналізові і призводять до сміховинних пророцтв.

Остання Книга Нового Завіту пов'язує з Антихристом славетне Число Звіра — 666. Навколо цього символу побудована ціла Вавілонська вежа спекуляцій. Зупинимося на одній версії, у відповідності з якою сатанисти створили книгу, що на її 666-ій сторінці вміщений справжній Знак Антихриста з шести елементів. Послідовники знакової філософії стверджують, що такий Знак необхідний для утримання рівноваги у Всесвіті, де на протилежному боці символіки утверджена Христова Церква.

Спіритуали кайєнської школи, виходячи з того, що Антихрист у всьому повинен бути протилежним Христу, вважають його жінкою. Ця здогадка надихнула маляра Анатолія 3. Він намалював Антихриста — на полотні Князь Жаху виглядав як струнка гола дівчина з червоним волоссям, антрацитовими очима і акуратними персами. На дівчат, що їх Анатолій 3. приводив до себе, зображення діяло будливо — у ліжку вони ставали несамовитими. Одного разу до 3. завітав бурят Ходга — філософ і гуру. Ходга неквапно оглянув полотно і промовив знаменні слова: «Останній з Великих Архатів [4] Архати — вчителі істини (гуру), що володіють надсвідомістю та живуть виключно для блага людей. не прийде, бо ВОНА його спокусила». В ту хвилину, коли гуру виголошував своє пророцтво, витекли з металевих рам чорні дзеркала Храму Перламутрових Хмар на острові Хон. Неназваний містик об'єднав обидві ці події у пророчий фрагмент Сущого і дав назву з п'яти літер (Перші чотири були знайдені пізніше у текстах і визначені як приголосні). Картина Анатолія 3. ніде не виставлялась і заважала своєму творцеві одружитись.

Одного зимового вечора, відчуваючи себе хворим, Анатолій зупинився біля великої ґратчастої брами. Він доторкнувся рукою до її металу, до залишків фарби на кутих спіралях, до гранованих пірамідальних заклепок та залізних троянд навколо клямки. На металевій пластині він побачив обгорнуті павутинням залишки метелика, кольоровий пташиний послід і ще щось незрозуміле і знищене. Він раптом відчув дивну гармонію пронизливого вітру, брами і ампірного каменю старих будинків — каменю сірого, стомленого та мудрого. І в єстві його відкрилось нове, внутрішнє небо з єдиною зіркою — теплою та сріблястою. Він пішов додому, спалив полотно з зображенням Антихриста і написав текст, який починався словами: «Кожне наближення до істини марить наближенням до абсурду…» Наприкінці тексту містився віршик. НА НЕЗРОЗУМІЛІЙ МОВІ:

Уява виймає з потоку Часу дві краплі минулого і зливає їх за правом примхи. Перша крапля: 5 листопада 1708 року Мазепа виступає з Батурина назустріч Карлові XII; крапля друга: 4 липня 67 року на попелі сплюндрованої римлянами Йотапати зверхник вже мертвого гарнізону Йосип Флавій рятує своє життя, провіщаючи Веспасіану імператорську владу. Обидві краплі ми забарвимо у чорний і золотий кольори — блазонні [5] Блазоніка — галузь геральдичної науки, що вивчає гербову традицію. кольори імперії. Мазепа зраджує Імперію заради своєї Батьківщини, Флавій зраджує рідну Іудею в ім'я імперії. Імперія дає обидвом краплинам масний полиск чорного та золотого. Можливість інших кольорів не виключена — сіре небо над Батурином, червона смуга на сенаторській тозі Веспасіана — але визначають все, домінують у всьому чорне та золоте.

Який з цих кольорів позначає серед істинних знаків зраду — достоту невідомо.

Неважко створити безліч визначень зради. Але згадаємо герменевтичний [6] Герменевтика — галузь філософії, що вивчає законово-історичний бік понять та визначень Сущого. парадокс Ганса Гадамера: коли ми вимовляємо слово, то не дошукуємося його точного змісту — ми «всередині» слова. Якщо ж постійно шукати ідеальної відповідності слова змістові, бути «ззовні» слова, то мислення перетвориться у пошук межово точного терміну, і мова як процес щезне.