Володимир Єшкілєв - Візантійська фотографія

Брат Дієго з'явився в алькові графині де Ебро у самому смиренному зі своїх образів. Від його ряси тхнуло самітництвом і розпачем, в нечесаному волоссі дзижчала велика комаха, а в руці винахідник невичерпних квадратів тримав Євангелію та гусяче перо. Він шепотів молитву, яку сам склав на честь святого Евлогія і всіх святителів Толедських, замучених магометанами. Разом із Біанкою Рамоною та мавританкою він вкляк перед чудодійним образом Мадонни Рятівниці Бургоської і помолився за упокій душі покійного командора та за здоров'я його спадкоємця дона Хайме.

Після молитви графиня спитала вченого ченця, чи не є надзвичайна врода гріхом проти гармонійного задуму Творця. Брат Дієго відповів, що згідно з найновішими богословськими висновками найвизначнішого теолога Сарагоси отця Хірінеуса, досконалість є ознакою Божого Промислу і в ній упосліджується Сатана.

Графиня посміхнулась і запитала брата Дієго, якої страти заслуговує розпусна єретичка, що замкнена у в'язниці Лос Кампос да Санта Фе.

Учень достойного Хірінеуса згадав лекції з догматики отця ректора, рясно прикрашені оповідками про пекельні муки грішників, і запропонував колесувати циганку. Тут він, правда, висловив сумнів, що місцевому кату вдасться переламати тонкі жіночі кістки за класичним толедським варіантом, котрий передбачає сорок два переломи без ушкодження шкіри та розщеплення п'яти хребців.

Біанка Рамона відповіла на це, що не хоче бачити, як кат — худобоподібний арагонський дядько — буде перетворювати на ковбасу досконале Боже творіння, і тупо знущатись над красою світу сього.

Брат Дієго уважно подивився на графиню і запропонував влити Рікеті у горлянку півказана киплячої олії. Володарка Лос Кампос да Санта Фе у відповідь зауважила, що неможливо вбити в рот єретички металеву лійку, не пошкодивши тим її обличчя.

Тоді брат Дієго нап'яв на себе образ задумливої виваженості і сказав, що Рікета може вмерти не єретичкою, але християнкою, якщо на те буде воля її світлості.

Біанка Рамона подумала і сказала, що їй треба порадитись із отцем Фернандо. Помахом руки вона відпустила секретаря.

Брат Дієго подався до палацової кухні, з'їв пісний сніданок, приготовлений для мандрівних ченців кухарем Пелайо, а потім, прихопивши з собою шматок м'яса, коржі та глечик з пивом, спустився у замкове підземелля. Там він знайшов клітку, де бавила пацюка Рікета, і, намагаючись не дивитись на її голе тіло, привітав циганку: «Мир тобі!» Тій здалось, що чернець прийшов сповідати її перед стратою; вона заверещала і всім тілом кинулась на ґрати.

На якусь мить брат Дієго побачив її всю, і це видіння надовго струїло його благочестиві сни. Похітлива примара щезла з нічних кошмарів графського секретаря лише після того, як намалював він власною кров'ю червоний квадрат із літер вірша Діянь Святих Апостолів.

«Не бійся», — промурмотів вчений чернець і просунув крізь ґрати у клітку коржі, м'ясо та глек. Потім додав: «Як станеш тут великою панею, не забувай бідного ченця Дієго…»

Ранком наступного дня жінкам, що мешкали у фортеці, стало відомо, що графиня всю ніч проговорила з отцем Фернандо, після чого старий священик навідав в'язницю і навернув Рікету в католицьку віру, охрестивши її під ім'ям Стефанії. А по обіді чорношкіра служниця розповіла своїм друзям-пажам, що добра володарка простила Стефанії всі провини її циганського минулого, і, з християнського милосердя, залишила жити служницею при своїй особі.

Увечері солдати пили жовте арагонське пиво за здоров'я та довголіття мудрої регентки, а хоробрий капітан Вамба присягнувся на хресті, що розвалить дурну голову Хуана де Альмахи, якщо той насмілиться просити у Великого Магістра де Рінехро командорство Ордену Калатрави.

Коли зорі прикрасили стелю мороку над водами Ебро, Біанка Рамона дозволила мавританці провести залишок ночі в кімнаті пажів і усамітнилась із новою служницею. Вона дозволила Стефанії зняти з себе одяг, звільнитись від натільного хреста та альтанки і звеліла служниці наблизитись. В ту мить, коли графиня відчула стегнами спраглого тіла доторк прохололої досконалості, вона чомусь згадала власне весілля і червоний квадратний килим, що на нього її поставив для виголошення шлюбної обітниці архієпископ Толедський…

У 1521 році ногайський воєначальник Курбат-мурза перейшов на службу до Великого князя Московського Василія Третього, був охрещений Димитрієм і породив Василія Димитровича, син якого, Яків, у службових реєстрах почав писатись Курбатовим.