Володимир Єшкілєв - Втеча майстра Пінзеля

Легенди тамплієрів згадують принаймні трьох грифів (Птахолевів). Відомим є гриф незрівняного воїтеля та захисника пілігримів Великого Магістра Армана де Перигора. Шкіра цього грифа, як бачимо, так несподівано знайшлася тепер в наших землях. Живого грифа привіз до Європи (як стверджує «Велика порічна хроніка Великих Магістрів Храму») шляхетний Лицар-тамплієр на ім'я Дітмар Вольф. У Неаполі в часи короля Манфреда згаданого грифа виставили на розважальний бій проти знаменитого в ті часи Лева Боніфація. Величезний Лев ударом лапи збив грифа, але той своїми страшними кігтями теж устиг смертельно поранити Боніфація. Весь Неаполь тоді оплакував безглузду загибель двох красивих і сильних істот. Організатора цього бою Домініко Фареллі розлючені неапольці закидали камінням до смерті. Ще одного грифа згадують «Аннали облог Акри та Останніх Лицарів Храму». В цій хроніці анонімні історики Ордену повідомляють про войовничого грифа, якому дали ім'я Жан-Філіп. Під час оборони маленької фортеції Цефори у Палестині гриф Жан-Філіп сміливо нападав на каравани сарацинів, лякав їх раптовими атаками з неба й, навіть, роздер обличчя одному з ворожих керівників — емірові Мелікару. Але невдовзі невірні його підстрелили. Зберіглася (щоправда, частково, у трьох уривках) довга та велемовна поема-тренос, авторство якої історик Бостаній приписує Лицареві Гуго де Авандо де Роу. В цій поемі оплакується загибель грифа-воїтеля й наводиться видіння, в якому автор бачить світлоносний образ грифа, що перебуває поряд з Християнськими Святими у благословенному Богом місці.

Хоча ми, люди освіченого XVIII століття, безперечно, далекі від некритичного ставлення до повідомлень про Хрещення грифів та Слова грифів, все ж таки мусимо визнати грифів не тільки істотами, існування яких підтверджено численними авторитетами та згадками в історичних хроніках, але й тваринами розумними і благодатними, здатними до дивовижних вчинків.

Якщо реліквія грифа Армана де Перигора направду збережена, то вона може добре прислужитися славі нашого Братства. Й не тільки як могутній талісман, але й як матеріальне свідчення існування Тамплієрського Спадку для Братства, про що віддавна говорять у Братньому Середовищі, — але поки що без достатніх доказів та підтверджень.

[Шинок Гершеля Неймана на Бучацькому тракті біля Золотого Потоку, Подільське воєводство, вечір 18 червня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]

Гвардії підпоручник Василь Многогрішний відзначався швидким розумом та блискавичною реакцією під час небезпеки. Коли кухарчук Лейба розповів йому, що якийсь небезпечний на вигляд чужинець підглядав за компанією через дірку в стіні, він майже відразу розробив відповідний план. Але спочатку треба було визначити ступінь небезпеки. Він дав Лейбі три флорини і пообіцяв ще один, якщо той знайде таку саму дірку в закапелку Бомбари.

Разом з Ґаспаро і Лейбою підпоручник прокрався до тієї частини шинка, де сиділи старий пірат з учнем. Але добре роздивитися їх не виходило. В закапелку було темно і доречної дірки в стіні не знайшлося. Тоді Многогрішний вирішив відправити на розвідку до закапелка Маньку. Її нашвидкуруч одягли жебрачкою.

Жебраки час від часу забігали до шинку і канючили у відвідувачів гроші. Гершель та його брати проганяли їх звідти, але без особливого успіху. Поява ще однієї потворки з простягнутою рукою не привернула уваги завсідників. Манька, закутана у дві драні хустки, прослизнула до закапелку.

Підпилий Бомбара спочатку теж не звернув на неї уваги. Манька мугикала щось міжнародне-жалісливе, і пірат сунув їй в руку шматок хліба. Тільки коли «жебрачка» щезла, він ніби проснувся.

— Що за свиняча дівка? — спитав він чи то Джіованотто, чи то самого себе. — Я таких жовтопиких бісиків бачив колись у Лісабоні… Гм… Спочатку ті здоровенні кастельмарійські Блодо, тепер ця жовта… Accidenti! Невже ця смердюча таверна стоїть на перетині всіх проклятих шляхів світу?

Він ще трохи посидів, заскочений якоюсь думкою. Потім подивився на учня майже тверезим поглядом і сказав:

— Тут щось не те, Джіованотто.

— Давайте підемо звідси, метре Бомбаро. Ну їх до біса, тих ваших Блодо.

— Підемо, кажеш?.. Почекай, малий, почекай. Невже ці спритники нас переграли при такому ясному флеші? Святі угодники Божі! Джіованотто, коли мене тут не було, сюди заходили ще якісь жебраки?

Учень заперечно похитав головою. В їхньому закапелку була одна жебрачка за весь вечір — Манька. Бомбара подивився на віконце. Воно було крихітним. Учень ще зміг би пролізти крізь нього, але піратові було зась. «У випадку чого доведеться прориватися через кімнати», — зрозумів Бомбара і настрій його зіпсувався остаточно.