Володимир Єшкілєв: Інше ґроно проникнень і свідчень

На першій світлині я, попри всі реставраційні зусилля, тепер знаходжу лише один вимір свободи. Особливу свободу китів і гігантських динозаврів, королівську незалежність володарів простору. Відсутність конкурентів і спокійну повільність пересування — як наслідок небуденних розмірів.

Жоден сімсот сімдесят сьомий Боїнг не перекреслить монаршої величі «Графа Цеппеліна». Зі швидкістю 900 кілометрів на годину можна, безперечно, долати повітряний океан, різати і рвати турбінами його прозору плоть, але володарювати над ним так, як володарювали велетні 30-х — неможливо. Наповнені газом, вони самі були вітровою плоттю, заледве прикритою тканиною оболонки; блау-газ живив їхні двигуни. Керманичі цепелінів були не пілотами, а таки капітанами повітряних кораблів. («Звідки усі ці асоціації?» — зупиняє себе археолог вражень. Можлива така послідовність: рок-група Led Zeppelin — її композиція «Мобі Дік» — Білий Кит Свободи — капітан Ахав).

Друга світлина. Вибух LZ-129 — один із хрестоматійних образів великої катастрофи (прообразів Останньої Катастрофи?). Щось на штиб апокаліптичного просвітництва: «А тепер, шановне панство, подивіться на руйнування чергової техногенної Вавилонської вежі!».

Руйнування висвобіджує. Цей парадокс пов'язаний із родовим змістом поняття «свобода», зумисно забутим укладачами словників та енциклопедій. Адже саме Царственний Хаос — колиска вольности, її незнищенний ресурс, батько кожного протистояння Законові. Можливо, Свобода і є лише безугавною аварійністю усього визначеного та заспокоєного? Руйнації тоталітарних згромаджень матерії, праці, духу невідпорно притягують до себе естетику вольности. Катастрофи титанів, титаніків, гінденбурґів, імперій на мить розквітають дикою, фонтануючою красою. Потім ряска несвободи неминуче затягне розкатастрофлений простір, але щасливі (?) сучасники вибухових вивільнень встигають побачити — ніби розрив у дощових хмарах — ту жорстоку, беззаконну, необгороджену й вітряну сторону буття, яку носії всіх рівнів влади ховають від посполитих… А ще згадується Набоков. Чи випадково саме катастрофа цепеліна звільняє героїв «Ади» від Демона Віна? Принаймні, така сюжетність здається літературнішою за звільнення Гумберта і Лоліти тим непереконливим авто, що переїхав невдатливу Шарлотту… А ще на тій другій світлині можна побачити (на тлі рогатої вибухової хмари) причальну вежу містечка Лейкхьорст і згадати, що, на відміну від аеропланів, дирижаблі ніколи не швартувалися до ґрунту, не торкалися землі, а лише стикувалися з особливими щоглами та вежами, шляхетно зберігаючи вірність середовищу свого панування. Свобода чомусь полюбляє цілісності й відбігає від зрад. Дивно. Адже у тілі кожної з відомих нам революцій ховалося чорнозолоте зернятко зради. Якщо ж те зернятко ховається в рукаві пальта, тоді воно — особливе знаряддя Свободи. Знаряддя кусюче і вороже її дирижаблевим формам: серед дочок Хаосу немає злагоди.

Шпигунська зброя

Таємні війни завжди супроводжували боротьбу за волю. Сили несвободи перемагали у відкритих протистояннях злютованістю народних мас, великими арміями і важкою технікою. Свободі залишалися шифровані трактати філософів-лібертинів, загони недобитих партизанів і мрійників, конспірація таємних товариств, ліжкові інтриги завзятих красунь, кораблі корсарів і шпигунська зброя.

«Закон — справа публічна, свобода — справа таємна», — казав у XVIII столітті Мауріціо Вентура, вчитель мессіра Каліостро. Переконуючи віденських відступників-феброніанців у вищості загальноцерковної ієрархії над орденською, він першим застосував безгучний пістолет з отруйними кулями. Не виключено, що саме безгучна діяльність Вентури підготувала ґрунт для гучної булли Папи Климента XIV Dominus ас Redemptor, що нею у 1773 році Європу було звільнено від єзуїтської опіки. Можна лише пошкодувати, що Фанні Каплан не мала такого вчителя. Принаймні, він пояснив би тій дівчині, що паста кураре, якою змащують пропили в кулях, втрачає отруйність через одинадцять діб після виготовлення.

Таємна зброя завдала імперіям немалого болю. Іноді її аперкоти ставали вирішальними. Посвячені у таємниці спецоперацій стверджують, що лише застосування англійським агентом на псевдо «Трікстер» електромагнітного імпульсатора (інша назва: «генератор Вайтля-Шиманського») врятувало Бориса Єльцина від арешту 19 серпня 1991 року. Коли група офіцерів КДБ, виконуючи наказ ґекачепіста Крючкова, виїхала на дачу першого російського президента, «Трікстер» прилаштувався до їхньої кавалькади і двома трисекундними включеннями імпульсатора спровокував серцеві напади у шоферів. Одна з машин перекинулася, екіпаж іншої вирішив перечекати. Поки відбувалися ці шляхові пригоди, Єльцин дістався до Білого дому, підбився на танк і розвалив СРСР.