Володимир Єшкілєв - Побачити Алькор

— Іде дощ, іде! — безжурно розсміявся граф. — Я, брате, маю право публічно визнавати себе вільним муляром. Це вашого прізвища або його (він тицьнув в Корецького товстим пальцем) я не маю права називати за жодних обставин. А я ж, перепрошую, ваших прізвищ і не назвав, чого ж це ви на мене наїжджаєте, любий брате, як трактор на хом'ячка.

— Так ви один із тих мисливців, які відбили напад? — поцікавився Лавр.

— Так. Ми з братом Володимиром дали їм прочухана.

— З нарізної зброї стріляв Володимир?

— У нього «сайга», — підтвердив Свіритень. — Але він уже поїхав звідси. Лікуватись поїхав, — уточнив він. — Його таки зачепила та скажена стерва…

— Серед нападників була жінка?

— А вам про це ще не казали? — здивувався граф. — Стріляла дівчина. Вона була у масці, але, повірте старому мисливцеві, я дівчину від хлопця ще можу відрізнити. Спортивне тіло, розвинуте…

— Яка в неї була зброя?

— Пістолет. Здається, «глок». Поліцейського типу, тупорилий такий. Он там, — Свіритень показав на сходи, що вели на другий поверх Храму, — мають бути сліди від її куль. Ми стояли на сходах, а вона вибігла звідси, з коридорчика.

— А другий нападник?

— Так, був другий, — підтвердив мисливець. — Але він не стріляв. Він не виходив з коридору, а там було темно. Я його не міг роздивитися.

Лавр кивнув і перейшов на сходи. Одна з куль нападників розщепила дубовий поручень, ще кілька застрягли високо в стіні. Доглядач приніс драбину, і після певних зусиль Лавр витягнув кулю. Він поклав її до пластикового пакета і перейшов до вхідних дверей.

Там знайшлися сліди банального злому. Судячи з подряпин на столярці, двері віджали чимось на штиб «фомки».

— Отак вони й зекономили на металевих дверях! А я казав їм, казав… — собі під ніс прокоментував ці обставини буркотливий брат Олександр.

На ковроліні Лавр помітив брудний відбиток взуття, котрий сфотографував з кількох позицій і при різному освітленні. Потім його провели до приміщення, де в майбутньому мав сидіти охоронець. Там проектанти Храму розташували монітори системи відеоспостереження.

— Самі камери фірмові, — зауважив Лавр. — Pelco [7] Pelco — всесвітньо відома фірма, що виготовляє охоронне обладнання. фуфла не робить. Але телевізійна платформа і блоки резервованого живлення монтувались, судячи з усього, місцевими самодєлкіними. Тому платформа конфліктує з іншими елементами системи. Фіксована камера на в'їзній брамі розташована неправильно. Вона «бачить» номери автівок під таким кутом, що їх важко прочитати. Камера на вході не реагує на команди. От подивіться, — пальці Лавра пробігли клавіатурою. — Я даю команду — і жодної реакції. Я пропоную все це повністю переробити. Якщо вам дозволяють кошти, ми можемо поставити вам систему «Периметр». Фірмову. Виробництва Southwest Microwave. Ця фірма встановлює охоронні периметри у всьому світі. І на військових базах, і на атомних станціях теж. У них є чутливі датчики вібрації, інфрачервоні сканери тощо. Це, звичайно, коштує великих грошей, але «Периметр» принаймні дає гарантію.

— Я передам ваші висновки і пропозиції керівництву, — пообіцяв Корецький.

— Я все зазначу у звіті, — мовив Лавр. — Його копія буде вам надана. А тепер я би хотів отримати поповерховий план будівлі й оглянути ліс.

— Там уже темно, — зауважив доглядач. — Краще огляну його зранку.

— У вас немає ліхтаря?

— А якщо вони там сидять у засаді? — припустив Корецький.

— Тим гірше для них.

— План будівлі, здається, в кабінеті Великого Майстра, — проскрипів брат Олександр. — Ключі від нього має лише господар.

— А коли він тут буде?

— За два дні, не раніше, — замість доглядача відповів Корецький.

— А плану евакуації на випадок пожежі у вас немає?

— Ні.

— Добре, що сюди не заїздить пожежна інспекція.

— І не заїде, — запевнив доглядач.

— Ясно… Тоді йдемо до лісу, — запропонував Лавр. Масони перезирнулися. Виходити в темряву нікому з них не хотілось. Навіть на обличчі старого мисливця з Дому Грабянок не з'явилося бажання підтримати консультанта з питань безпеки.

— Я можу й сам піти, — посміхнувся Лавр. — Ви мені тільки ліхтар дайте. Й бажано, щоби ліхтар був потужним і з зарядженим акумулятором.

— Самого ми вас туди не пустимо, — сказав граф. — Брат Олександр залишиться у Храмі, а ми з братом Романом підемо з вами. Ліхтар я бачив внизу, в каптьорці.

— Ви тут не командуйте, — заперечив йому доглядач. — Головне зараз — безпека Храму. Якщо усіх вас — не дай Боже! — в тому лісі перестріляють, я що, буду один оборону тримати? Відстрілюватися через вікна буду, так по-вашому? Я ж і стріляю, перепрошую, як сліпак… То ви що — хочете, щоби вони захопили Храм? Вони тільки й мріють, щоби вас усіх виманити до лісу.