Володимир Єшкілєв: Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

— Шість років тому, коли імператриця приїжджала до Києва на прощу. Тодішньою ілюмінацією завідував фойєрмейстер Йоган із Дрездена. Славний був майстер. Йому добре вдались вогняні вихори і зірчані куполи.

— Над палаючою Академією зірчаних куполів я не бачив, але вогняний вихор піднявся вище від шпиля Петропавлівського собору. Такий був вихор, що шматки даху, немов пекельне птаство, летіли аж до Сіверсівської верфі. Там усю ніч поливали водою ребра недобудованих шнав. Згоріла також ціла Кунсткамера, яку ми з Ломоносовим намагались порятувати. Дарма. Майже все згоріло. Я власноручно виніс з вогню опудало якоїсь двоголової почвари. Кажуть, що те опудало цар Петро свого часу виміняв на стофунтову малахітову брилу. У почвари вже з обох пащ ішов дим, коли я її виніс на першпективу й покропив водою. Завдяки цій пригоді я навіть потрапив до «Відомостей». Здобувся, так би мовити, на золоту посмішку слави. От лише моє прізвище перебрехали. Нарекли вони мене у тій циркулярії «мандрованим мальтійським кавалером Загромозою». Як воно вам? За-гро-мо-за! Якось незручно входити до анналів людства під таким гарматно-громовим іменем [7] Згадка про цю подію та участь у ній мальтійського кавалера Загромози місіться у матеріалах до біографії М. В. Ломоносова, зібраних П. C. Білярським. .

— А чи не поновити нам вмісту наших кухлів? — Григорій похитав порожньою пивною гальбою. — Тим більше, що тутешні ізманатчики нарешті навчились варити пиво не гірше від пресбурзького.

— А я б не порівнював, — не погодився кавалер. — До пресбурзького цьому ще далеко. Але пити можна.

Коли й наступні кухлі було випито, кавалер наблизив своє обличчя до обличчя Григорія і стишеним голосом сказав:

— Я чув, що майстер Пафлагонець запропонував вам вступити до братства. Цілковито підтримую таке його рішення і хочу, щоби ви про це знали.

— Я вдячний за довіру, кавалере, але ще не відчуваю себе готовим. Людина, як той знаменитий колькотар [8] Колькотар — триокис заліза, що слугував напівфабрикатом для виробництва алхімічного золота. старих алхіміків, має пройти через всі необхідні стадії, щоби у визначений час перетворитись на істинне золото. Не можна перестрибувати через стадії.

— Дуже метафорично, — посміхнувся кавалер. — Ніби відмова, а ніби й не відмова. Але ж хтось має принести Світло у степи Тартарії.

— Тяжке сіє ярмо.

— Але ж міцні рамена.

— Маю переконання, що люди дарма вважають, ніби для заснування чогось позитивного треба брати на себе якийсь тягар або проходити важке випробування. Погодьтесь, кавалере, така філософія більше пасує віслюкам та іншій тягловій худобі. Для заснування чогось важливого міцні рамена не потрібні. Засновувати треба через розпруження волі, смирення і священне мовчання, а зовсім не за допомогою героїчних виправ. Так нас вчать святі афонські старці… Але як би там не було, я вдячний і вам, і Пафлагонцеві, — Григорій поклав на стіл монетку. — Тепер мушу йти. Маю ще справи.

— Вже глупа ніч. Я б не радив у такий час мандрувати гостинцями.

— Навіть мордирі погидують нужденними барваками [9] Барваки — штани. бідного школяра, — тихо промовив Григорій, вклонився кавалерові і попрямував до виходу.

Зормоз критично подивився услід довготелесому хлопцеві. Він краще за інших знав, що від нічних розбишак ані дірява кишеня, ані залатана свита не рятують. Навпаки, їхнє розчарування може легко перетворитись на кинджальне лезо, застромлене між ребра подорожнього.

«Хоча, він може мати рацію, — вирішив Зормоз. — Таких як він параклітів [10] Паракліт — утішитель (грец.). охороняють вищі сили. Було б дивним, якби було інакше. Це ж не логічно послати в наш страшний світ мрійника і залишити його тут без захисту. Зовсім не логічно. А Великий Будівничий у всі епохи вважався абсолютним джерелом логіки».

На порозі гербергу Григорій на хвилину затримався. Холодне повітря миттєво знесло гіркуваті пивні памороки. Свідомість знову стала ясною, а зірки над його головою вибудувались у систему дороговказів.

«Зірки — це добре, — його думки від вищих матерій повернули до старої стежини. — Якщо на небі зірки, значить, там немає хмар. Значить, там не збереться сила для народження вбивчої вогнички».

Він рушив до Львова. Охоронці трактиру проводили його здивованими поглядами. Гостинець спорожнів, а виття зголоднілих вовків було надто далеким, щоби викликати тривогу. Григорій ще раз обдумував пропозицію людини, відомої в колах лібертинів і вільних мулярів під псевдонімом Пафлагонець. Той запропонував увійти до числа посвячених і причаститись Світла.