Валерий Шевчук - Око Прірви

– А коли запишу?

– Даси нам на звірення – і щасливої дороги!

Ми вклонилися Микитиним учням і відійшли. Коли ж ішли по стежці, Павло завів:

– Що ж це виходить, брате Созонте: святий замість лікувати мою хворобу пропонує мені вмерти...

– Це значить, брате, що вилікувати твоєї хвороби він неспроможний. Чи ж має бути сильніший отців скитських та отців печерських? Зрештою, має сумну рацію: мертвому не болить.

– То це мені так ніхто й не допоможе? – заканючив Павло, він часом подобав на дитину.

– Я не лікар, брате Павле, а правник. Моє діло не значити приписи для уздоровлення, а звідувати й розшукувати. Чи не ходив ти до лікарів?

– Ходив ще коли не постригся у ченці. Увесь маєток на них видав, але не знайшли вони мені ліку, хоч давали пити й глитати всіляку бридоту, натирали мене мастями.

– Тоді піди до знахарок.

– І до знахарок ходив. Ті м’яли мені тіло, ледве кісток не переламавши, розбивали яйце в головах, шепотіли й охали. Але й від них не дістав помочі. А може, те, що казав святий Микита, правда?

– Маєш розум, щоб розсудити, – мовив Созонт. – Я тобі ума свого всадити до голови не можу.

– Не прибіднюйся, брате Созонте! – вигукнув Павло. – Твій розум куди більший мого розтерзаного і сколошканого! Чи ж істинні речі говорив Микита?

– Істинні щодо чого? – спитав Созонт.

– Відповідно християнського вчення.

– На жаль, Павле, єдиного християнського вчення нема. І західна церква, і східна, а в останній грецька, і наша, й московська, і протестанти, сектанти й різні ордени в церкві західній – усі вважають себе істинними, а інших фальшивими, єретичними й блудними, через що й гризуться між собою, як пси, а всі разом хворіють на найбільший із великих гріхів – гріх нетерпимості. Відтак і в догматиці творять різниці інколи цілком поганські та смішні, наприклад у науці, як накладати хреста.

– Слів "терпимість" і "нетерпимість" у євангеліях нема, – сказав я. – Є "терпеливість", "терпіння", а це не завжди те саме.

– Маєш рацію, брате Михайле, вони замінені там слова ми "любов" та "ненависть", а часом "терпеливість" і "нетерпеливість". І деякі надмірно гарячі розуми християнські не без допомоги диявола, яким скаламучуються людські думки, зрозуміли терпеливість як потребу терпіти муки і йти на смерть, через що в християнстві настало два способи думання – мізантропічний і, як тепер кажуть, гуманістичний. Микита сповідує саме мізантропічний спосіб мислення, будований не на любові, бо й любов у нього мізантропічна, а на ненависті до великого Божого творення – людини та її світу, і саме між цими двома способами пролягає прірва, а не в умовлених маломисельними людьми догматичних різницях. Як на мене, тяжко грішить той, хто ділить любов на плотську та до Бога, бо і в плотській любові присутній Бог, а дочасність і перехідність – запорука вічного, як це бачимо в зерні, котре зігниває, а зігниваючи, проростає і дає не тільки новий плід, але й подесятиренний чи й сторичний. Тяжкий гріх, як на мене, заперечувати любов до світу й краси любов’ю до Бога, бо й світ – Боже творення в ім’я посланої ним на землю людини. Як уже казав, не із помсти та ненависті, а із любові Бог усамітнив людину, виславши із раю для земного життя, щоб із тлінного творила вічне. І коли Христос сказав: "Терпеливістю вашою душі здобудете" [25] Примітка на полі рукопису: "Лука, глава 21, вірш 19". чи коли казав Яків: "Терпиливість має чин досконалий, щоб ми досконалі й бездоганні були", то терпеливість тут треба розуміти не як заклик плекати в своїх ранах хробаків, а як терпимість або ж любов. Сказав-бо Ісус: "Як Отець полюбив мене, так і я полюбив вас. Перебувайте в любові моїй". Кого полюбив? Таж людей у світі, котрі пробувають у добротворенні, а коли й так, то й роблять добротвореним світ. Два світи на землі творяться: добротворений, Божий, і лихоносний, дияволовий, – і це теж учинено з волі Божої, щоб добротворність мала свою видимість у протиставленні до зла й ненависті. Прірва ж з’являється тоді, коли людина перестає бачити біле білим, любов називає ненавистю, ненависть любов’ю, тобто неважить Божі заповіді, замінюючи своїми, гаданими. Тоді й починається блюзнювання і блюзнірство і, як сказано у Приповістях: "Надутий злодійник – блюзнірець ім’я йому" і "Блюзнірець – огида людині", "На блюзнірців кари готові повсюди і удари на спини безумним".

Слухаючи Созонтову проповідь, ми прийшли на місце нашого осідку, я з Павлом тут повлягалися, а Созонт стояв, поки не закінчив. Сила його слова була для мене приступнішою й пожаданішою від Микитиної, але Павло, очевидно, думав інакше, бо побачив на його обличчі недовіру.