І тут Микита зупинився. Стояв і важко дихав, як ковальський міх, вирячивши очі, хапав ротом повітря, якого не ставало йому, а водночас і на нас дивився, гордо звівши бороду, ніби був гордий і щасливий уразити нас, адже такого ніхто не здолає. Але одного він, бідний, здається, не усвідомлював: його подвиг у поклонах відлетів, як птах у безчастя, пов’янув, як квітка на дереві часу, і так це буває, як коли співає птах. Птах залишився, але співати перестав, і від його співу не залишилося ані сліду. Тож чи не задля тлінності, яку зневажав, стільки він потрудився? Ні ж бо, сподівався, що його подвиг буде помічено, відтак небезкорисно, а для мзди працював. Хто ж ту мзду йому подасть?
Розділ дев’ятнадцятий,
у якому розповідається про ще одну розмову Созонта із учнями Микитиними і про його спробу осмислити Микитині приречення
Микита віддихався, по тому позаслонював завіси на хижці і зник із наших очей. Уломні та почварні почали розлазитися: хто подався стежкою, хто рушив просто між дерева та кущі. Ми залишилися з Микитиними учнями самі.
– Маю сьогодні записати учорашні ваші розповіді, – мовив Созонт. – Може, пустите для цього у свою хатину, коли там є стіл? Боюся, що писання на коліні не буде для вас розбірливе.
– Стіл нам у хатині ні до чого, – сказав Теодорит, – навіщо стіл тим, що не творять трапез? Маємо там тільки ложа з убогою постіллю й пічку для тепла узимку.
– Гаразд, писатиму у перенгринський спосіб, – мовив Созонт.
– Чи ж маєш аж таку пам’ять, аби записати дослівно мовлене вчора? – спитав Симон.
– Слово в слово не запишу, але суть віддам, – сказав Созонт. – А що людина – істота недосконала, як і пам’ять її, й розум, ввечері прочитаємо написане і звіримо.
– Чи не сумнишся в чомусь із побаченого й почутого? – спитав Теодорит.
– Дещо тривожить, – зізнався Созонт. – Чи приходить до вас у хатину сестра Марта?
– Бачив чи розповів карлик Мусій? – спитав Антоній.
– Бачили вчора, як ішла стежкою до святого місця. Дещо сказав і карлик.
– Нам мила твоя відвертість, – мовив Антоній.
– Сестра Марта є духовною нареченою святого Микити, – сказав Теодорит. – Отож їй дозволяється приходити вночі, ні в якому разі удень, щоб помолитися блаженному й відчути на собі його дух і очиститися.
– Чи святий спускається до неї? – спитав Созонт.
– Тільки у виняткових випадках, – сказав Теодорит. – Тоді коли сестру Марту починає мордувати біс.
– Її мордує біс?
– Через це й прийшла до святого місця, марно сюди не приходять, – мовив Теодорит, – і побажала залишитися тут. Її біс живучий і чіпкий; хоч не раз проганяв його святий, зрідка до неї повертається.
– Карлик сказав, що вона стогне і сласно кричить.
– Це стогне і сласно кричить у ній біс, – сказав Теодорит.
– У який спосіб святий проганяє біса?
– Через молитву й обряд, – відповів Антоній.
– Як відбувається обряд?
– Так як це чинять отці по церквах та монастирях, – відповів Антоній.
– Чи святий Микита не має сили прогнати біса остаточно?
– Має, – сказав Теодорит. – Але дозволяє бісові вряди-годи повертатися до Марти, щоб сестра могла спитувати дух і досконалитись у боротьбі з бісом, тобто могла боротися з ним сама без допомоги святого.
– А чи не ліпше прогнати біса і звільнити її? – спитав Созонт.
– Святий сталить дух Мартин, щоб могла боротися не тільки з цим бісом, а з іншими, коли покине святе місце, – сказав Антоній.
– Хоче його покинути?
– Так! Хоче піти в черниці, але для цього бажає себе підготувати.
– Чи біс сестри Марти похітливість? – спитав прямо Созонт.
– Так! Через це й прагне умертвити тіло. Раніше це була блудниця.
– Чи міг би я подивитися, як святий Микита виганяє з неї біса?
– Звичайно, – сказав Теодорит. – Коли біс найде на неї під час вашого пробуття у святім місці, вас покличемо. Сказано-бо у Повторенні закону: "Наказав Господь того часу навчати вас настанов та законів, щоб виконували ви їх у краю, куди ви переходите".
– У мене більше немає сумнівів, – сказав Созонт.
– Коли виникнуть про будь-що, не ховай у собі, щоб не виникло кривомисля, – сказав Антоній.
– Воістину, – мовив Созонт і спитав: – Отже, цієї ночі святий Микита має зійти й обійти острів?
– Вам випало щастя це побачити, – сказав Теодорит.
– Чи зможемо, якщо написане мною праведне, завтра із святого місця відійти?
– Коли хто із вас захоче, – мовив Теодорит.
– І коли не записуватимеш того, що побачиш уночі, – додав Антоній.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу