Валерий Шевчук - Око Прірви

І тут Микита зупинився. Стояв і важко дихав, як ковальський міх, вирячивши очі, хапав ротом повітря, якого не ставало йому, а водночас і на нас дивився, гордо звівши бороду, ніби був гордий і щасливий уразити нас, адже такого ніхто не здолає. Але одного він, бідний, здається, не усвідомлював: його подвиг у поклонах відлетів, як птах у безчастя, пов’янув, як квітка на дереві часу, і так це буває, як коли співає птах. Птах залишився, але співати перестав, і від його співу не залишилося ані сліду. Тож чи не задля тлінності, яку зневажав, стільки він потрудився? Ні ж бо, сподівався, що його подвиг буде помічено, відтак небезкорисно, а для мзди працював. Хто ж ту мзду йому подасть?

Микита віддихався, по тому позаслонював завіси на хижці і зник із наших очей. Уломні та почварні почали розлазитися: хто подався стежкою, хто рушив просто між дерева та кущі. Ми залишилися з Микитиними учнями самі.

– Маю сьогодні записати учорашні ваші розповіді, – мовив Созонт. – Може, пустите для цього у свою хатину, коли там є стіл? Боюся, що писання на коліні не буде для вас розбірливе.

– Стіл нам у хатині ні до чого, – сказав Теодорит, – навіщо стіл тим, що не творять трапез? Маємо там тільки ложа з убогою постіллю й пічку для тепла узимку.

– Гаразд, писатиму у перенгринський спосіб, – мовив Созонт.

– Чи ж маєш аж таку пам’ять, аби записати дослівно мовлене вчора? – спитав Симон.

– Слово в слово не запишу, але суть віддам, – сказав Созонт. – А що людина – істота недосконала, як і пам’ять її, й розум, ввечері прочитаємо написане і звіримо.

– Чи не сумнишся в чомусь із побаченого й почутого? – спитав Теодорит.

– Дещо тривожить, – зізнався Созонт. – Чи приходить до вас у хатину сестра Марта?

– Бачив чи розповів карлик Мусій? – спитав Антоній.

– Бачили вчора, як ішла стежкою до святого місця. Дещо сказав і карлик.

– Нам мила твоя відвертість, – мовив Антоній.

– Сестра Марта є духовною нареченою святого Микити, – сказав Теодорит. – Отож їй дозволяється приходити вночі, ні в якому разі удень, щоб помолитися блаженному й відчути на собі його дух і очиститися.

– Чи святий спускається до неї? – спитав Созонт.

– Тільки у виняткових випадках, – сказав Теодорит. – Тоді коли сестру Марту починає мордувати біс.

– Її мордує біс?

– Через це й прийшла до святого місця, марно сюди не приходять, – мовив Теодорит, – і побажала залишитися тут. Її біс живучий і чіпкий; хоч не раз проганяв його святий, зрідка до неї повертається.

– Карлик сказав, що вона стогне і сласно кричить.

– Це стогне і сласно кричить у ній біс, – сказав Теодорит.

– У який спосіб святий проганяє біса?

– Через молитву й обряд, – відповів Антоній.

– Як відбувається обряд?

– Так як це чинять отці по церквах та монастирях, – відповів Антоній.

– Чи святий Микита не має сили прогнати біса остаточно?

– Має, – сказав Теодорит. – Але дозволяє бісові вряди-годи повертатися до Марти, щоб сестра могла спитувати дух і досконалитись у боротьбі з бісом, тобто могла боротися з ним сама без допомоги святого.

– А чи не ліпше прогнати біса і звільнити її? – спитав Созонт.

– Святий сталить дух Мартин, щоб могла боротися не тільки з цим бісом, а з іншими, коли покине святе місце, – сказав Антоній.

– Хоче його покинути?

– Так! Хоче піти в черниці, але для цього бажає себе підготувати.

– Чи біс сестри Марти похітливість? – спитав прямо Созонт.

– Так! Через це й прагне умертвити тіло. Раніше це була блудниця.

– Чи міг би я подивитися, як святий Микита виганяє з неї біса?

– Звичайно, – сказав Теодорит. – Коли біс найде на неї під час вашого пробуття у святім місці, вас покличемо. Сказано-бо у Повторенні закону: "Наказав Господь того часу навчати вас настанов та законів, щоб виконували ви їх у краю, куди ви переходите".

– У мене більше немає сумнівів, – сказав Созонт.

– Коли виникнуть про будь-що, не ховай у собі, щоб не виникло кривомисля, – сказав Антоній.

– Воістину, – мовив Созонт і спитав: – Отже, цієї ночі святий Микита має зійти й обійти острів?

– Вам випало щастя це побачити, – сказав Теодорит.

– Чи зможемо, якщо написане мною праведне, завтра із святого місця відійти?

– Коли хто із вас захоче, – мовив Теодорит.

– І коли не записуватимеш того, що побачиш уночі, – додав Антоній.