Світлана Касьянова - Моя мурашина правда

У під'їзді як завжди темно й страшно. А вчора тут стояло два підлітки, і Муся проскочила в той момент, коли вони пили. Скрипнули двері, мутний сон хитнувся в голові, підштовхнув у спину.

В кімнаті було порожньо. На ліжку Ніни валялась сумка, розкидані речі, посеред ліжка мушлевий слід розкішних сідниць — Ніна готує на кухні. На стільці біля столу розсівся поліетиленовий пакет. Муся кинула свою сумку на ліжко, заглянула в пакет. Там лежала пляшка коньяку, прикрита пучком молодої цибулі. Муся різко озирнулася — біля шафи стояв чийсь чорний дипломат.

Чи могла ти сьогодні вранці уявити, що будеш така п'яна. Настільки, що сидітимеш ідолом на ліжку, впершись плечима й головою у фрамугу відкритого вікна. Проклятий Давид! У нього в дипломаті була ще горілка. І він ще має нахабство зараз коментувати все це Ніні. Боже, поможи розкрити рота і послати його далеко-далеко. Але, окрім плямкання, у Мусі нічого не вийшло, і це викликало регіт.

— Муся, почитати тобі Пушкіна? — Давид вперся п'яним мигдалем у бліду Мусіну шию.

— А чому їй? А мені? — Ніна натягнула спідницю на коліно. Вона сиділа, підігнувши ноги на ліжку, жирне волосся спадало на обличчя.

— «Граф Нулін»! — Давид вклонився до Ніни, потім до Мусі, та вона не бачила, бо сиділа, заплющивши очі.

З першими рядками підступала нудота до горла, але Муся впоралася з нею. Ця маленька перемога змусила вдихнути на повні груди і ледь посміхнутися. Давид, окрилений такою реакцією, почав читати запальніше. Слова лізли у вуха, Муся не встигала за ними стежити, і в якусь мить подумала, що божеволіє. Холодне повітря з вікна налітало хвилями, насаджувало свіжі обручі на гарячу голову. Муся рахувала їх, поступово приходячи до тями. Давид розложисто жестикулював, цигарковий попіл сипався в тарілки, на підлогу, на ліжко.

Давид замовк — Муся тверезіла.

— Браво! — Ляпнула в долоні Ніна.

— Браво, — плямкнула Муся. Вона оглядала кімнату, наче вперше.

— О! Ми вже відкрили очі! — Давид приклав долоню до грудей. — Я радий, що хоч як-небудь зміг тобі допомогти. Муся, ти любиш Тарковського?

— Якого?

— Поета.

— А ти бачив «Сталкера»?

— Ти дуже багато втратила.

— Хм.

— На сьогодні із серйозних поетів є тільки Арсеній Тарковський.

— Хочеш, я розкажу тобі грузинського анекдота? — Впершись плечима й головою у фрамугу відкритого Давид кивнув, потягнувся до цигарок.

— Сидять два грузини. Котра година? — Йде дощ. Ти любиш дощ? — Ні, я радію, коли що-небудь відбувається у житті.

— Я вам не заважаю? — Ніна прикурила, грайливо випустила дим на Давида. — Давайте вип'ємо.

— Зараз, — він затис у кулаці чарку. — Муся, а чого ти не вступила? Такі розумні анекдоти знаєш.

— Не взяли. Їм розумні не треба. А ти чого?

— А я до твого відома вчуся. В музучилищі.

— О! То, може, заспіваєш?

— Якби я вмів співати, то не сидів би тут.

— Давид грає на концертній гітарі, — виголосила Ніна, підіймаючи пляшку над столом.

Муся чомусь розсердилася, сиділа у цигарковому диму і тваринно раділа, що він так повільно виходить у вікно.

— Я на другий раз привезу концертну гітару, і ти почуєш справжню музику.

— Угу, — вона вперто жувала цигарку.

Ніна відчула, що Муся сердита і мовчки поглядала на неї. Муся встала, почала прибирати зі столу.

— Ну ти… — процідила Ніна крізь зуби, коли Муся вийшла на кухню.

— А, по-моєму, я нічого не сказав. — Давид знизав плечима. — У кожного свої комплекси.

— Де він буде ночувати? — Муся мила посуд.

— Нехай спить на моєму ліжку, а я піду до дівчат. — Ніна помітила, який у Мусі втомлений чи старий вираз обличчя. — Думаю, ти його не налякаєш?

Муся лежала в ліжку, а Давид все сидів за столом, курив.

— Не кури, будь ласка, в кімнаті і так накурено, — сказала, не відриваючи погляду від книги, хоча і не розуміла букв.

— Добре, — викинув цигарку у вікно. — Можна тебе щось запитати?

—..?

— Чого ти не виходиш заміж, нема за кого?

Всередині у Мусі щось засміялося і зразу ж замовкло.

— Лягай спати, тобі, здається, постелили, — Муся поклала книгу на стіл, вимкнула настільну лампу.

Другого дня, тільки Муся сіла за машинку, подзвонив Павло. Микола Олександрович покликав її і вийшов з кабінету-акваріуму.

— Ало! Ти мене чуєш? Як справи?

— Чую. Нічого. — Муся відчула тепло нагрітої кимсь телефонної трубки.

— Ти що, вчора пила?

— Так, до Ніни приїжджав знайомий.

— Який?

— Ти його не знаєш. Один дурень, молов таке, як сам.