Світлана Касьянова - Інструкція для героя

«І оце треба з відданим виразом обличчя нанизувати?» — Відігнав пальцем одну довгасту пластикову скойку. Перевита тоненьким рубчиком вона складалася з двох частинок. — «Мабуть, хтось складав і їх». — Але тепер було важко відігнати бажання переганяти їх з однієї купки на другу. Накрив долонею всю купку, стиснув щосили, здалося, що вони запротестували під рукою. Іван різко розтулив долоню — кілька скойок причепились, струсив їх, потираючи затерплі сліди.

Під височенною стелею заворушились жолоби, беззвучно зрушило з місця яйце у центрі залу. Іван побачив як невидимою силою сповільнювався людський рух, повертаючись до столів.

Перемагаючи відчуття зрощеності зі стільцем, столом, купкою пластиково-металевого дріб'язку, Іван підвівся, відчув себе перехрестям здивованих поглядів. Повільно опускаючись, жолоби стискували повітря. І раптом він побачив майстра. Скляні ґудзички очей вчепилися у Івана, який випростував плечі. Скована жахом опецькувата постать швидко посувалася між столами, хлопець випростався, напружуючи м'язи пальців ніг, відчуваючи як оживає тіло, пробігає хвиля по ногах, спині. Закинувши голову, виходив зі зціпеніння. Жолоб повільно опустився, завмер на рівні його грудей. Іван не бачив як округлюються очі, завмирають над столами пальці, випускаючи брязкальця. Жолоб смикнувся, дрото-мотузки стрепенулися, як наелектризовані, розчепірилися. Між ними і грудьми Івана зримо колихнулося повітря. Хтось зойкнув за столом, вириваючи пальці з мотузків, різко засмерділо смаленою ізоляцією. Повітрям наче пролетіла блискавка, майстер шкутильгнув, механічно смикаючи перекошеним підборіддям. Іван потягнувся, глянув на почорнілі кінчики дротів перед собою, побачив як неприродно-ритмічно наближається до нього майстер, щось видобуваючи з кишені, другою рукою хапаючись за стіл, щоб не впасти.

З бокових дверей вискочили двоє міцних хлопців у сіро-синіх робах, вперезані широкими ременями, їх швидкі рухи, натаскані вирази обличчя не віщували нічого доброго. Іван примирливо підняв долоні, посміхнувся.

«Не вистачало тільки остаточно вляпатися».

— Хлопці…

Але вони перекинулися короткими фразами, яких він не зрозумів, подумавши, що не розчув. Перший натреновано викинув руку вперед, якраз у верхню губу і ніс Івана. З очей бризнули сльози, від удару голова пішла трохи назад. Труснувши головою, ухилився від удару ребром долоні по шиї. — «Отак?! Це вже занадто!» — різко ліктем впечатав ближчому у скроню. Той клацнув лобом до столу і тут же підвівся. Іван скочив на сусідній стіл, штовхнув жолоб другому. Витерши з підборіддя кров, озирнувся. Не змінюючи застиглого виразу гумового обличчя, майстер затис у руці шокер, другою все ще тримався за стіл. — «Але ж я не п'яний!» — Хлопець ковзнув поглядом по блідих обличчях, що завмерли над столами, чекаючи.

«Отак з нічого наб'ють морду», — пролетіло в голові.

І раптом за спинами сіро-синіх підвівся вусань, хапаючи з-під себе стільця.

— Супостати! Двоє на одного! — 3 розмаху він опустив на голову одному стільця і важко впав на коліна від удару ногою в живіт.

Іван легко перескочив кілька столів, відволікаючи увагу на себе. — «Невже будуть добивати дядька? Схоже, що для хлопців настала звична робота». — Вчепившись руками за жолоб, відчув як той повільно пливе, опускається під вагою тіла, але цього вистачило, щоб садонути ногою в потилицю одному, збити з ніг, копнути другого в шию, стрибнути на інший стіл.

«Треба вибиратися звідси поки їх тільки двоє і старий не дістав шокером».

Іван пробіг столами, зістрибнув на підлогу біля вішалки, зірвав з гачка пальто — там же документи — плутаючись у рукавах, натягнув на себе.

Поправивши пояси, хлопці з впертим виразом повільно підходили. Іван перескочив кілька коробок з інструментами, кинувся до дверей, крізь які увійшов. Але тут не тільки не було ручки, а навіть дірки для ключа! Повернувся.

«Ясно, будуть бити мовчки. Ну що ж, гріх відразу здатися». — Іван зіскочив з ґанку, помітив за спинами постать майстра, який шкутильгав до них. — «Ану, хлопці!» — Ступивши кілька кроків, наміряючись пробігти повз них, тут же відступив назад. Всаджуючи підошву в груди одному, оскалився — вдалося! — другому зацідив кулаком, розмахнувшись, у скроню. Обігнувши простягнуту руку з шокером, підбіг до вусаня, який спершись до столу, руками, важко дихав.

— Як ти сказав, враги?

— Супостати, — глухо відізвався, скривившись від болю.