Валія Киян - Правда про секс. Ілентина

— А як же мама Тоні?

— Вона померла.

Вони йшли тротуаром біля дороги. Ілентина не захотіла йти до озера, хоч Кізонька й переконувала, що комарів там не має.

— Кізонька, ти не уявляєш, Тонін батько вибив двері з квартири, коли китаянка до нього прийшла, Клим (Тонін чоловік) випадково замкнув його вдома. Так той не зміг почекати якісь пів години, поки б хтось повернувся, хто мав ключі.

— В нас на кафедрі одна моралістка, все говорить, що в восьмидесяті роки, як дозволили секс всі стали такими розпущеними. А що до восьмидесятих секс був заборонений?

— Не знаю. Мабуть в публічних місцях був заборонений. Міліція могла забрати, як що активно цілуються «на людях».

— А де ж як не «на людях»? Ми жили напроти кладовища, так там весь час активно займалися сексом. Моя перша проба сексу була в піонерському таборі. Мій ровесник, а може трохи старший, повалив мене в кущі. Але нічого, звичайно, не вийшло. Так що підлітковий вік в мене пройшов спокійно.

Дійшли до перехрестя. Стали думати, кудою. краще йти. Підійшла прохожа і запитала як пройти туди, куди вони йшли також. І Кізонька, яка до цього часу не знала і не орієнтувалася на місці, впевнено показала напрямок. Пішли всі разом. Напрямок був вірним.

— Дядько Ванька розказував, як я була в нього на ювілеї, зібралося майже пів села, згадували різне. Він після війни об’їждчиком робив. На коні поля об’їжджав. А одна жіночка на полі прилягла на стіжку. Дрімає, ноги трохи розставила, нікого ж не має, на ній труси до колін на гумках, такі які після війни носили, рожевого кольору. І дядько Ванька, проїжджаючи мимо, краєм ока помітив той рожевий колір, якось йому мелькнуло. Як на нього то подіяло, з того стіжка, тільки гумки від трусів у всі боки летіли. Виявляється все село про то знає, про ті рожеві труси, як він до них дорвався.

— Втратив над собою контроль? То якась магія рожевого кольору.

Після недавніх дощів знов зазеленіла трава, уже було видно Дніпро. Кізонька подивилася на, пройдений ними шлях.

— Ми могли б іти напряму, але не захотілося лізти в пісок.

— Хочеш також внести свій вклад в мою книжку? Давай!

— Про секс?

— Атож!

— Ти ж знаєш про той епізод.

— Я про нього потім напишу, давай щось нове.

— Ну, — Кізочка задумалася. — От, Лев Борисович, той все хотів, щоб я кричала: «Ї би мене!»

— І ти кричала?

— Ні.

— А що так? Раз треба.

— Та з нього поки того сексу доб’єшся, і такий той секс. Що ще тільки матюкатися осталося.

— Одесит пропонує груповий секс, він ти і я.

— Причому тут я?

— Я також ні при чому. Розповіла, що тобі був приснився восьминіг.

— Так тож восьминіг, а не літній одесит. Лев Борисович каже, що груповий то для тих, хто лінується сам напружуватися, і перекладає роботу на інших.

— Одеситу взагалі ніхто секс не обіцяв, ніякий, не те що груповий.

Вони прийшли. Подумали, яке пиво краще брати, безалкогольне, чи живе. Взяли живе.

Реальність. Минуле.

— Це Діна дзвонила, — сказала Ілентина, заховала мобілку і знову натягнула на вухо шапочку. Падав сніг. — Розстроєна. Вона йшла на заняття, послизнулася на льоду перед корпусом, впала, аж каптуром накрилася. Слизько. Лід припорошений сніжком дуже підступний. Добре, що без травми обійшлося. Хіба трохи є моральна, їй незручно, що студенти з вікон бачили.

— Це хіба видовище? Впала і голову накрив каптур! От у мене було, — стала згадувати Таленка. Вона з Ілентиною стояли біля театру, чекали Арія. Арій пішов взяти піску, щоб посипати тротуар. Слизько. Не було його довго, не любив поспішати.

— Пам’ятаєш гору біля нашого інституту? Від гуртожитку збігали по ній навпростець. Зимою там було дуже слизько, багато хто падав на тій стежці. Я тоді носила довгу суконну спідницю, була зима. Щоб не було холодно, під низ надівала вовняні панталони до колін на гумках. Ти знаєш, які тоді носили, модель була одна. І та рахувалася дефіцитом. По «роботі в матеріалі» виконували веретку, вовну фарбували на кухні в гуртожитку. В мене залишалася розведена рожева фарба, не розрахувала. Тоді вирішила пофарбувати свої панталони, були білими, пофарбувала, стали в яскраво рожеві розводи. Страшно дивитися. Але під спідницею не видно, інших не було, то я їх носила. З’їхала я з тої гірки на попі, а кінці так задрала ноги, що спідниця мені голову накрила. Рожевими панталонами засвітила на обидва корпуси. Ото було видовище!

Прийшов Арій, підтвердив, видовище тоді було таки колоритне, вся їхня група з вікна дивилася і коментувала. Посипав тротуар піском, згадав студентські роки, дівчину, яку тоді любив, зітхнув.