Валія Киян - Правда про секс. Ілентина

На моє запитання, чому не поїде разом з Мовчуном, адже він також любить море, Киця, буквально «вибухнула».

— Чи ти дурень, чи дурнем прикидаєшся! Чому я маю їхати з Мовчуном? Завжди їду сама. Два роки тому, Мовчуна запросила на тиждень. Вишлю тобі фотографії. Тільки Мовчун був захворів і мусив повернутися в Лодзь. Був на своєму новому автомобілі. Затим, запам’ятай, не задавай мені питань пасток, як КГБ, ніхто того не любить.

Обіцяні фото Киця мені так і не вислала. Вона багато чого не робить з того, що обіцяє. Ми продовжували з нею говорити про різне. Написала, що відремонтували її ноутбук. Запитала який маю зріст. Мені прийшлося дзвонити Таленці, Арій був недоступний тоді, не зарядив свій мобільний телефон, узнати в неї який Арій має зріст, мав 175 сантиметрів. Киці такий зріст сподобався.

— Я є анархістка, люблю музику і мрії. Я кохаю тих хто відчуває і думає так як я. Хто зі мною, того я кохаю. А хто проти — теж кохаю. Тебе кохаю також.

Це «також» звичайно, чоловіків надихає, але я не стала звертати на то увагу.

— Ти мене кохаєш так, щоб ніхто того не знав, особливо Мовчун. Боїшся його від себе відпустити? Піде по «бабах»?

Кицю «понесло», за те, що написала мені у відповідь, я готова була її побити.

— Мовчун має інших жінок, я то розумію і тішуся тим. Я маю дві руки, дві ноги, а він немає. Він може лягти на пару осіб, а серед них є я. Я вільна, як птах. А Мовчун, як птах в клітці, на волю не злетить. Як тебе побачу то розповім, але думаю, що ти більше розумієш ніж пишеш. Дзвонила до Мовчуна, але телефон не відповідає.

Я довго думала, як так «вона між них», як що він ляже на дві особи. А як що на одну, також Киця буде посередині між ними? Посередині, то вже занадто, десь там скраю, ще б нічого, а посередині, це за дуже. Киця ще трохи поговорила про мистецтво і поезію, шкодувала, що не можемо говорити по скайпу. Пізніше вона зайшла до Мовчуна в гості, зробила ті фотографії, як вислала мені, і обіцяла написати про Мовчуна тата. Не написала. Що відбулось між ними потім? Він вивісив тільки одну пісеньку на її сторінку, десь такого змісту — «Дякую Пані за все, милість її безмежна». Після того активність на сайті, більше не проявляв. Притих.

Віртуальність.

Голос за кадром.

— Що, вгадуєш, як завжди, пальцем в небо? Одне в голові. Як з тією графікою?

— Трошки помилилася, той що? Але ж я відчувала, що щось відбувається!

— Тільки відбувалося зовсім не те, про що ти думала.

— Одне не виключає інше. Подумаєш, трошки з графікою помилилася. Я думала, що то Дуня, щоб підтримати Мовчуна, зобразила свою голову на чоловічому члені. На мою думку, це мало означати її підтримку, високу оцінку його чоловічої сили. Насправді все було по іншому і абсолютно протилежне, ту роботу зробив Мовчун, а не Дуня, і створена вона не для того, щоб підтримати, а для того, щоб принизити. Портрет там був не Дуні, а польської скандальної художниці, яка зобразила чоловіче «хазяйство» на католицькому хресті. Хто ж знав? Та художниця відома серед католиків, а не серед атеїстів. Чомусь ті жінки, мені всі видалися на одне лице, чи то так фотошоп їх підправив, чи макіяж.

ВОНА йшла по високій траві, збивала сріблясту росу. Спідниця намокла і обліпила ноги.

— Зараз ти також помиляєшся.

— В чому? В чому я помиляюся цього разу?

ВОНА зупинилася. Стояла на узліссі, був ранок, небо окутане хмарами, вдалині над водою клубочився туман.

— В чому?

«Голос за кадром» мовчав. Постояла, почекала і знову пішла навпростець через траву.

— Як що в нього зараз проблеми з лікарями, це не означає, що між ним і Кицею нічого не відбувається. Одне не виключає друге.

Дійшла до берега. Увійшла в туман. Прислухалася, якийсь звук линув над водою. Чути було голоси, але слів не розібрати, по інтонації вгадувалися емоції і тільки.

— З чого ти взяла, що в нього може бути тільки Киця?

Від несподіванки аж заклякла.

— Або мовчи, або говори, не потрібно мене лякати. Як я можу не помилитися? Я мало знаю, а те що знаю, може бути правдою, або брехнею. І з цього я роблю висновки, то навіть не 50 на 50.

Зняла спідницю, викрутила, струсила, одягла знову, і пішла на стук копит.

Реальність.

— Як пройти до музею Булгакова?

— По той бік вулиці, відразу за тим будинком, бачите на балконі український прапор, це там.

Група туристів іде в указаному напрямку. Арій нервово ходить.

— Росіяни знають тільки письменника Булгакова!

— Арій, заспокойся. Хай хоч усі росіяни відвідають цей музей, нам від цього тільки краще. Ну і що, що росіяни вважають його російським письменником? Він народився, жив і працював на Україні, і не має значення якою мовою писав. — Ілентина шукає в Таленки підтвердження своїм словам. Таленка підтвердила, тільки Арій не заспокоївся.