Валія Киян - Правда про секс. Ілентина

— Ти що, боїшся?

— Не знаю. Або боюсь, або збуджуюся.

— Визначся!

Притиснув до себе, щоб відчула його збудження. Десь близько вдарила блискавка і від грому заклало вуха.

— Небезпечно так стояти.

Тільки засміявся.

— Яка різниця стояти, сидіти, чи лежати біля скелі. Добре хоч, що ця скеля, під якою ми, не вища за інші.

І все ж дивиться, де можна сісти, вибирає кам’яну брилу. Хочуть продовжити розпочате, слизький камінь не сприяє, пробують то так, то по іншому. Нарешті він повертає її до себе спиною, нахиляє над каменем, притягує за стегна до себе і входить гарячим в гаряче і мокре. Блискавки луплять одна за одною, грім гримить безперервно і він відчуває, як вона здригається від грому і від задоволення.

Потім прихилившись спинами до каменю, сиділи обнявшись, тримаючись за руки. Потроху втихав вітер, гуркотіло все далі і далі. Вдалині ще було видно спалахи, а тут крізь хмари вже пробивалось сонце.

— Нашого човна не змило?

Розслаблено ліниво повернувся, заперечливо хитнув головою.

— Та ж прив’язував!

Вдихали запахи моря, дивилися на чистий берег, вимитий дощем.

— Красиво!

Реальність.

Юзліс закурює сигарету і відкриває двері на балкон.

— Не холодно?

— Нормально, я тепло одягнена. — Відповідає Ілентина. Чекає поки трохи вистигне кава, тримаючи її в руках.

— Я подумав, що тобі розповісти. Була така цікава пригода в молодості.

— Можна й не цікаву, звичайну.

— Звичайну не цікаво згадувати.

Юзліс гасить недопалок, бере свою каву, сідає навпроти і починає розповідь:

— «В тамбурі поїзда.

Я їхав з міста Х. квитків уже не було, взяв що міг, у загальний вагон. Поїзд транзитний, на пероні в нього всі тиснуться, бачу, що не сяду. Стою збоку, речей в мене не багато, так щось невеличке і етюдник, а на мене весь час з вікна купейного вагону молода дівчина дивиться. Коли вагон смикнувся, вона підбігла до дверей, висунулася і крикнула до мене.

— Я тут! Ти що мене не бачиш? Давай скоріш сюди!

Я зайшов у вагон. Провідниця зразу до мене.

— Де квиток? — Питає. Показую. — Це не ваш вагон, але поїзд уже їде, на першій же зупинці перейдете в свій, а до того часу можете постояти в тамбурі.

Провідниця пішла, а ми залишилися в тамбурі. Познайомилися, її ім’я Олена. Вона не пішла в купе, залишилася зі мною. Ми простояли всю ніч. Може я їй сподобався, не-знаю. Вона віддалась мені там в тамбурі на відкидному маленькому стільчику, на ньому мостилися як могли. Навіщо їй то було, не-знаю. Але це ще не все, її зустрічали в містечку на вокзалі, попросила мене допомогти винести речі на перон. Там зустрічав її наречений і його батьки, вона приїхала виходити заміж, наступного дня в них мало бути весілля. Зробила собі такий «дівочник» перед одруженням.»

Реальність.

Мене не заспокоїли слова Киці, що в неї все є і вона нічого не шукає. Схоже, що то в неї був потік слів після випитого пива. Між Кицею і Мовчуном за кадром щось явно відбувалося. В нього пішла тема пісень типу, як я міг таку любить, більше не примушую, але я завжди пам’ятатиму, життя втратило сенс, і тому подібне. Або він переживає, що в Киці новий кавалер, або втратив надію ліквідувати побічні, трагічні, післяопераційні наслідки.

— Схоже, Мовчун дуже переживає. Ти розповіла йому про Ровериста? — Запитую я, Арій, в Киці.

— А що про Ровериста? Ми всі знайомі. Мовчун дістав від мене телевізор, а Роверист його йому заніс, чого має переживати?

Або нічого не розуміє Киця, або «шлангом» прикидається. Довбуся з перекладачем, пробую запитати детальніше по іншому.

— Коли від чоловіка жінка йде до іншого, це завжди боляче б’є по себелюбності. Розлучатися завжди боляче. Ти робиш правильно, своє життя не потрібно приносити в жертву нікому. Життя повинно приносити тобі радість. Але я розумію стан Мовчуна і хотів би його підтримати, тільки не знаю як. Можливо ти підкажеш, на що він може відволіктися, що Мовчун любить?

— Мовчун не в розпачі з приводу нашого розставання. Ми й надалі є близькими людьми. Думаю Мовчун має багато поклонниць, і поки що йому цього вистачає. Чує себе добре. Дуже добре. Але як хтось був зі мною, то йому важко потім бути з кимсь іншим. Тому не кокетую з непотрібними особами, щоб їм потім не було боляче. Я знаю, що ти думаєш все навпаки, але ти помиляєшся. Як краще ти мене пізнаєш, зрозумієш мої наміри.

Нічого я незрозуміла. Що між ними точиться зараз, Киця так і не відповіла. Тут вони з Мовчуном однакові, просто не бачать ці запитання і все, хоч як я не стараюся запитувати. Я роблю Киці кілька компліментів в дусі Арія і знову запитую.