Юрій Винничук - Весняні ігри в осінніх садах

«Література наскрізь просякла отрутою», — засвідчив Юкіо Мішіма, який згодом зробив собі харакірі. Я витяг папку зі своїми вирізками і записами на тему самогубства серед письменників і став шукати випадки подвійного самогубства. Їх було всього кілька.

Відомий японський есеїст професор Номура Вайхан (1884–1921) утік разом зі студенткою за місто, і два тижні вони займалися палким коханням на безлюдному березі ріки, серед квітучих дерев, а потім втопилися. Причина була в тому, що він був одружений, а вести подвійне життя не бажав. Причина, здавалося б, недостатньо серйозна, але цілком у японській традиції, японці навіть для самогубства за домовленістю видумали спеціальний термін «сіндзю» — «єдність сердець». Цікаво, що ініціаторами зазвичай виступали саме жінки. Хоча траплялося і несправжнє сіндзю — це коли одна особа хоче померти, а друга — ні. В таких випадках ініціаторами самогубства виступали чоловіки. Публіцист Такеуті Масасі (1898–1922) після невдалого сватання до панночки з консервативної родини вирішив зарізати себе і кохану. Але дівчина виявилася спритнішою і втекла, тоді бідолашний жених зарізав її батьків, а потім і сам заколовся.

Німецький письменник Генріх фон Кляйст (1777–1811) пережив чимало життєвих розчарувань: не став справжнім офіцером, бо ненавидів війну, не закінчив університету, бо розчарувався в науці, не зміг зробити кар’єри чиновника, як видавець зазнав теж невдачі. Але коли зустрів Генрієтту Фоґель, це тільки прискорило його смерть. Він не мав засобів для існування, його не визнали сучасники, а пані Фоґель була одружена за нелюбом і смертельно хвора. Ідея смерті належала саме їй, і Кляйст був у захопленні. «Я здобув подругу, — писав він, — чий дух ширяє, як молодий орел — подібної я не стрічав ще ніколи в життя. Їй зрозуміла моя туга, вона бачить у ній щось високе, глибоко закорінене й невиліковне, а тому, хоча їй під силу ощасливити мене тут, на землі, вона прагне зі мною померти… Тепер у мене єдина радісна турбота — відшукати достатньо глибоке урвище, аби разом із нею кинутися туди».

Але урвища вони не знайшли, і в лісі біля озера Ванзе Генріх прострелив Генрієтті серце, а собі вистрелив у рот.

У лісі покінчив самогубством польський письменник Станіслав Віткевич (1885–1939). Тікаючи від німців, які наступали із заходу, він разом із коханою, яка була набагато від нього молодша, потрапив у сліпу вулицю, бо назустріч зі сходу наступали більшовики. Письменник мав флакон з люміналом. Пігулки він віддав коханій, а сам вирішив скористатися бритвою. Жінка випила усі пігулки і заснула. Віткевич спробував перетяти собі жили, але невдало, тоді перетяв артерію на шиї і стік кров’ю. А от жінка на світанку очуняла — мабуть, молодість далася взнаки, а може, у душі й не прагнула смерті. Вона прожила довге життя.

Прославлений за життя японський письменник Арішіма Такео (1878–1923) закохався у 26-літню емансиповану журналістку, яка була одержима суїцидальним комплексом. Щоправда, письменник і сам у своїх творах оспівував смерть заради кохання. І ось Акіко переконала Арішіму здійснити насправді те, про що він стільки писав. А коли на сцені з’явився чоловік Акіко, який став шантажувати письменника, вимагаючи грошової компенсації за моральні збитки, закохані поїхали в гори й там серед чудової природи покінчили з життям. В передсмертному листі до товариша Арішіма написав: «Я ніскілечки не шкодую про свій намір і почуваюся щасливим. Акіко відчуває те саме… Ніч проминула. В горах ллє дощ. Ми довго гуляли і вимокли, як хлющ. Останні приготування зроблені. Нас оточує величний пейзаж — похмурий, трагічний, а ми почуваємося, мов діти, що захопилися забавою. Раніше я не знав, що смерть абсолютно безсила перед любов’ю. Мабуть, наші тіла відшукають, коли вони вже зотліють». І він мав рацію. Їх знайшли через місяць у гірській хижі, в якій вони повісилися.

Стефан Цвейг (1881–1942), здавалося, не мав жодних підстав для самогубства. Жив собі в Ріо-де-Жанейро з молодою дружиною, яка перед тим працювала в нього секретаркою. Але в самий розпал війни йому здалося, що світ стоїть на порозі своєї загибелі, і вирішив піти з життя. Віддана Лотта не стала сперечатися, тим паче, що її мучила ядуха. Обоє отруїлися снодійним.

А через півстоліття в Лондоні отруїлися снодійним німецький письменник Артур Кестлер (1906–1983) і його дружина Сінтія. Письменник був невиліковно хворим із цілим букетом таких болячок, що жити йому зосталося лічені місяці. Зате Сінтія була молода, здорова жінка, яка за віком могла зійти йому за доньку. Ідея самогубства в Кестлера виникла не миттєво, готувався він до цього цілих дев’ять місяців, упорядковуючи всі свої справи, ба навіть став членом «Товариства за право померти з гідністю», де отримав інструкцію, як діяти за всіма правилами. Він збирався піти з життя сам, але Сінтія вирішила інакше і, коли чоловік уже втратив свідомість, випила барбітурат. Мертвого Кестлера виявили з келихом коньяку в руці, Сінтія лежала на канапі, а поруч на столику — келих віскі.