Юрій Винничук - Ги-ги-и

— Ах, може, досить? — спитала вдова.

— Не відволікайся! — звелів Боніфацій.

Млишок хурчав і викидав криваве мливо на килим. Запах свіжого м'яса разом з теплою парою клубочився у повітрі. Королевич тримав винахідника пекельної машини за ноги і легенько попихав вперед доти, доки в руках не зосталися лише пантофлі.

— Ну от і все, моя люба, — усміхнувся він. — Зосталася ще тільки маленька процедура… Ага, ось цей свічник мені підійде, — і з цими словами встромив важкого мідного свічника в машинку. Млинок жадібно застогнав, хруснув, і з живота вдови висипалися жалюгідні залізячки, гвинтики і шруби.

— Хай живе свобода! — вигукнула вдова і, все ще не вірячи в неї, обережно поколупала пальчиком, чи не зостався там ще якийсь таємничий механізм.

— Катайте в лазничку і сполосніться, заки я тут позбираю оцю гору кривавих шницлів.

Він згорнув килим з тлінними останками, зав'язав мотузкою і спустив з балькона на подвір'я. Вранці треба буде це кудись вивезти. Потім зайшов у кабінет винахідника, що виглядав на справжню майстерню, і заходився переглядати папери.

— Так, весь цей смітник завтра спалимо, — сказав Боніфацій, коли до кабінету зайшла вдова. — А от креслення залишимо собі.

— Які креслення?

— Креслення млинка.

— Навіщо вам? — здивувалася вдова.

— Як то навіщо? Не забувайте, моя люба, що мені часто доводиться вирушати у військові походи і винахід вашого брата забезпечить мене від зайвих переживань.

1985

На одній з арканумських вулиць просиджував щодня старий жебрак. Мабуть, і не варто було б про нього згадувати, якби не його дивна поведінка і вкрай негідне ставлення до співвітчизників. Одного дня цей жебрак міг з'явитися без лівої руки, іншого дня вже без правої. То в нього одного ока нема, а то вже й другого, то обидва вуха щезнуть, а то і ніс пропаде, ніби його й не було. Бувало, простягне руку, а на ній шість пальців, хоча вчора було тільки п'ять.

Все це виглядало б, може, й не так прикро, якби у той час, коли жебрак сидів собі й просив милостиню, його рука не розгулювала по місту, при цьому в лівої була постійна пристрасть залізати в чужі кишені, а права полюбляла бешкетувати — то капелюха зіб'є комусь, то якійсь панні із зачіски всі шпильки повисмикує і волосся розпатлає. Словом, фантазію права рука мала дуже багату. Головне — ні ту, ні другу не вдавалося притягти до відповідальності, вони безслідно зникали, коли їх хтось намагався затримати. А тому їх ніхто не міг ідентифікувати і виставити претензії до власника. Спробуй доведи, що це руки саме того жебрака, а не кого іншого. Хоч усі й здогадувалися, чия рука оце бешкетує, але для закону здогади не грають жодної ролі, і комісар поліції Варцаба сотий раз б'є себе в груди, погрожуючи, що піде к бісу на пенсію, якщо пан прокурор не дозволить арештувати жебрака, а пан прокурор важко зітхає і тицяє пальцем у параграф 42 кодексу карного, де чорним по білому заборонено арештовувати осіб без достатніх доказів і так само всоте читає вголос, які саме докази вважаються достатніми. А тим часом весь Арканум обурено гуде і погрожує сам розправитися з тим негідником.

Особливо розпинаються жертви нападу, а ще більше чоловіки тих жінок і батьки тих панночок, яким розгульна правиця залізла під сукні. Наслідки цього деколи були просто трагічними, якщо вони стосувалися невинних панночок і старих дів. Заскочена зненацька цнотлива панна в таких випадках просто не знала, що має чинити — вона переступала з ноги на ногу, пробувала усміхнутися, а насправді кривлялася так, що перехожі зупинялися і цікавилися, що таке з панночкою діється і чи не хоче вона часом сюсю, бо за рогом якраз знаходиться відповідне місце.

Який же зчинявся переполох, коли раптом з-під спідниці вилітала чиясь рука, мов бешкетний котяра. Тут нарешті панночка отямлювалася і, зауваживши юрбу, втрачала свідомість. Доля її з цієї хвилини робила крутий закрут — панночка рішуче позбавлялася такого прикрого рудименту, як оспівана в арканумських піснях цнота і перетворювалася на повію. Звичайно, тут проявлялася і дикість арканумських звичаїв, за якими прийнято кожну панну, хоч би вона спала з хлопом до заміжжя тільки раз (а ніби яка не раз?) вважати повією. У цивілізованіших країнах повією вважається панночка, яка спала не раз і не з одним та й то лише в тому випадку, коли вона цього не заперечує, а якщо заперечує, то це вже не повія, а панна на виданні.

У центрі Аркануму, коли вам теє невідомо, знаходиться площа Перемоги і величезний пам'ятник, який увічнює історичну подію в житті держави. Років з тридцять тому один арканумець побив у кнайпі туриста сусідньої держави, з якою Арканум був у тісних, але ворожих контактах. Отже в честь цієї битви й перейменували площу Квіткову на площу Перемоги і збудували грандіозний монумент, що зображає здоровенного дядька, який молотом трощить змію. Автора, правда, небавом посадили за перевитрату державних коштів, але монумент височить і справляє враження, особливо, коли хтось не знає справжньої причини його походження. Так от — ця площа завше правила для арканумців за місце різних демонстрацій. Отож не дивно, що почали з'являтися там і демонстрації протесту з приводу правої руки. Демонстранти несли макет правиці з начепленими на мізинець майтками.