Юрій Винничук - Ги-ги-и

— Точно! — пропищав Малєнков. — Це він всьо підстроїв! Петлюра!

— З-за гробу мстить! — похитав головою Ворошилов.

— А все-таки серед вас є мої вбивці, — сопів Сталін. — Я це нюхом чую.

— Вони накриють вам лице подушкою, сядуть зверху і ви задихнетесь, — говорив я.

— А-а! Вже знаю! — зрадів Сталін. — Пізнаю методу! Це зробить Берія! Напрольот бачу! Ах ти ж гидка ропуха!

— Йося! — стис кулаки Лаврентій. — Не піддавайся на провокацію! Петлюра хоче внести розкол в ЦК! А тоді захватати власть!

— Во-во! — згодився Ворошилов. — Я як глянув на цього, дак зразу собі сказав: «Да це ж Петлюра!» А ви — кіношник, писатель…

— Канчай, Климентій, бздіти! — урвав його Каганович. — Петлюру ми давно вже убрали. Просто ти хочеш нам баки забити, щоб ми й тебе не запідозрили.

— В чому? — стривожився Климентій.

— А в тому, що ти з Беріком отця народів закатрупиш.

— Шо? Я? Подушкою? Да нікагда в жизні! Кавалєріст орудує тільки шаблею.

— Тільки твоя біда, шо з шаблею у Кремль не зайдеш, — сказав Каганович.

— А чо іменно в Кремлі? — стенув плечима Климентій. — А на параді шо — ніззя рубануть?

— О! Бачите? — стрепенувся Берія. — А я давно казав, що треба всі шаблі замінити на дерев'яні.

— А ето… — втрутився Малєнков. — На параді ше всякої зброї ого-го скільки! Танки, бронітранспортери, ракети, автомати…

— Все! Все замінити на дерево! — гаркнув Сталін. — Танки з фанери! Бронітранспортери з картону! Ракети з пап'є-маше! Автомати іграшкові! Всьо негайно замінить і до вечора доложить!

— Поняв — не дурак! — віддав честь, сидячи, Ворошилов. — Так і здєлаєм. А куда дівать настоящу зброю?

— А настоящу зброю продамо Мао Дзедуну. Купимо за неї червоного шовку, пошиємо флаги і стройними рядами підемо до остаточної перемоги комунізму.

— А вот нащот самольотов, — нагадав Климентій, — нащот самольотов розпорядіться.

— А самольоти продамо в Монголію. Купимо за них красіві мундири, всю країну вдягнемо в однакове обмундірованіє і стройними рядами підемо до остаточної перемоги комунізму на мєстах. Ура товаріщі!

— Да, але на парадах нам самольоти тоже нужні, — сказав Берія.

— І самольоти з фанери! — знайшов вихід Сталін.

— Я тут підрахував і вийшло, що фанери нам на самольоти ніяк не вистачить, — промовив Каганович.

Але Сталіна ще ніхто в сліпу вулицю не заганяв.

— Тоді так: продамо червоні прапори, які ми пошиємо з червоного шовку за продану зброю, а на ці прапори купимо фанеру. А до остаточної перемоги комунізму підемо й без прапорів.

Хвильку тривала мовчанка, але Каганович її порушив:

— Я тут підрахував і вийшло, що фанери нам на самольоти все одно не вистачить. Бо вона вся на танки піде. А робити танки з паперу небезпечно. Дощ піде — розмокнуть. Народ побачить і зробить ще одну Жовтневу революцію.

Тільки Сталін ще й не такі горішки лузав.

— Тоді продамо китайцям і прапори, і мундири. Як сказав товариш Мао, кожен народ довжен відрізнятися від іншого оригінальним обмундірованієм.

— Ет, та це що ж виходить? — втрутилася Мать Революція. — Що ми до останньої перемоги прийдемо без флагів і мундирів?

— Ну да! — блиснув Сталін радісними очима. — Зовсім голі! Це ж даже інтересно! Усі голі, босі — як Мать родила!

Берія аж застрибав на кріслі:

— Ой як інтересно! Аж жить хочеться!

В цю мить з'явилася секретарка, така ж гола, як і раніше, але цього разу тримала в руках червоного півня.

— Лаврентій Палич! На процедури!

— Одну минутку, — провуркотів Берія. — Мені тут доктор приписав.

Сокира зблиснула і змусила всіх здригнутися, бо це була не проста собі сокира, а така, яку ми бачили хіба в кіно, коли її тримає в могутніх своїх руках майстер кат. Берія витяг її з-під канапи і витер хустинкою.

Секретарка взяла одною рукою півника за шию, другою за ноги і закинула собі за голову так, що півняча горлянка опинилася в неї на карку. Вклякнувши, вона завмерла і затамувала подих.

Берія театрально замахнувся сокирою і, вигукнувши: «Аллах Акбар!» — опустив її стрімко на жертву. Сокира відрубала півневі голову, навіть не зачепивши ніжної секретарчиної шийки. Кров забила струменем і розтеклася по жіночому тілу. Секретарка вмліваючи від розкоші, розмазувала кров по грудях і животу, кров побігла двома струмками по стегнах. Півень бився у корчах в її руках, вихлюпуючи своє червоне тепло і, здавалося, складався він з самої лише крові, бо так багато її вицідилося.

Політбюро захланними очима жерло скривавлену жінку. Правиця Сталіна ритмічно ворушилася в кишені галіфе.