Харукі Муракамі - Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1

Вона схилила голову в короткій задумі.

— Гм… Як вам сказати? Начебто нічого такого не робила… Вже не пригадую!

— І не було навколо ознак чогось дивного? Не такого, як завжди?

— Все було, як завжди! — відповіла вона, знизавши плечима. — Нічого дивного! Як завжди, сіла в ліфт, приїхала, двері відчинилися — повна темрява. От і все.

Я кивнув.

— Слухай, а чи не могли б ми повечеряти сьогодні разом?

Вона захитала головою.

— Вибачте. На сьогодні в мене інші плани.

— А завтра?

— Завтра — заняття з плавання.

— Заняття з плавання… — повторив я і всміхнувся. — А ти знаєш, що у Стародавньому Єгипті також проводилися заняття з плавання?

— Ні, не знаю, — відповіла вона. — Та мені не віриться, що таке було.

— А все-таки це — правда! Одного разу я зібрав такий матеріал для статті, — сказав я. Зрештою, ну то й що, якби це була правда?

Вона зиркнула на годинник і встала.

— Дякую, — сказала вона. І вислизнула в коридор так само безшумно, як і прийшла. Єдина позитивна подія цього дня. Непримітна. Але, мабуть, і стародавні єгиптяни, шукаючи радості в повсякденних непримітних подіях, жили своїм непримітним життям і вмирали. Вчилися плавати й бальзамувати мумії. Нагромадження таких дрібниць люди і називають цивілізацією.

Під одинадцяту вечора я вже не мав чим зайнятися. Усе, що міг зробити, зробив. Підрізав нігті, прийняв ванну, почистив вуха, подивився новини по телевізору. Віджався від підлоги, повечеряв, дочитав книжку. Однак спати не хотілося. Мав бажання ще раз з’їздити ліфтом на шістнадцятий поверх, але робити це було ще зарано. Краще дочекатися до півночі, коли персонал перестане вештатися.

Після таких розмірковувань я нарешті вирішив податися в бар на двадцять шостому поверсі. Поглядаючи звідти на непроглядну снігову пітьму за вікном, пив мартіні й думав про єгиптян. Цікаво, як жили люди в Стародавньому Єгипті? Хто вчився плавати в басейнах? Мабуть, тодішня еліта — фараонова родина й аристократи. Улюбленці долі, що відчували дух часу. Напевне, для них відгороджувалися частини Нілу, споруджувалися там плавальні басейни і влаштовувалися курси модних способів плавання. А люб’язні інструктори, схожі на мого однокласника-кіноактора, проказували можновладцям: «Прекрасно, Ваша ясновельможносте! От тільки коли плаватимете кролем, простягайте, будь ласка, праву руку ще трохи вперед».

У моїй уяві вимальовувалася ось яка картина. Сині, мов чорнило, води Нілу, сліпуче сонце (звісно, й навіси з тростини для перепочинку), солдати-охоронці зі списами, що відганяють крокодилів і простолюд, шелест тростини, засмаглі сини фараона… А що з його дочками? І дівчат навчали плавати? Скажімо, Клеопатру. Зовсім юну Клеопатру, схожу на Джоді Фостер. Цікаво, вона також непритомніла б, якби побачила інструктора — мого однокласника? Та, мабуть. Бо йому в житті така доля судилася…

«От було б добре зняти таке кіно!» — подумав я. Подивитися його радо пішов би і я.

Головний персонаж — інструктор з плавання — не низького походження, а син володаря чи то Ізраїлю, чи то Ассирії, якого взяли в полон під час війни, відправили в Єгипет і перетворили в раба. Однак, навіть ставши рабом, він не втрачає ні крихти своєї лагідної вдачі. На відміну від Чарлстона Хестона або Керка Дугласа. Випромінюючи білозубу усмішку, він вишукано справляє малу нужду. А якщо дати йому в руки гавайську гітару — встане на березі Нілу і заведе «Рок-е-хула бейбі». Така роль під силу тільки йому, моєму однокласнику.

Та от одного дня мимо нього проїжджає фараон зі своїм почтом. І саме тоді, коли наш герой косить тростину на березі Нілу, у воді перекидається човен. Не вагаючись ні хвилини, він стрибає у річку, блискучим кролем підпливає до перекинутого човна, хапає дівчинку і, відбиваючись від крокодила, повертається на берег. Надзвичайно вишукано. Так само, як колись на лабораторних заняттях з природознавства запалював газовий пальник. Фараон, у захваті від побаченого, думає собі: «Таки-так, я зроблю того юнака інструктором з плавання для свої дітей. Тиждень тому за довгий язик ми якраз утопили у глибокій криниці колишнього інструктора…». Ось так наш герой стає інструктором при дворі фараона. Всі його відразу полюбили за добру вдачу. Ночами придворні дами, намастившись олійними пахощами, прошмигують до нього в ліжко. Фараонові діти просто обожнюють його. Потім одна за одною йдуть вражаючі сцени — «Принцеса в купальнику» та «Фараон і я». На день народження фараона разом з його дітьми наш герой виконує композицію з синхронного плавання. Фараон на радощах мало не танцює, акції нашого героя ще більше зростають. Та він не задирає кирпи. Бо іншої такої скромної людини на світі немає. Він тільки те і робить, що приязно всміхається та вишукано справляє малу нужду. Коли придворна дама прослизне до нього в ліжко, упродовж години він з нею грається, потім доводить до кульмінації і гладить по голівці, примовляючи: «Ти — незрівнянна!». Він — сама люб’язність.