Валерій Шевчук - Роман юрби

Двоє дверцят було розчинено навстіж. На порожевілій од світанку землі валялися шматки м’яса і шкурок.

Він стояв оторопіло й безглуздо покліпував повіками. Тоді скинувся й помчав до матері…

На ґанку навпроти засвітилося заспане Гальчине обличчя. Галька була ще зизоока зі сну, а щоб прийти до тями, хотіла трохи на ґанку посидіти.

Прийшов по воду Степан Карташевський - був він у синій майці. Біля річки, обв’язавшись ланцюгом, ходив по зарошеній траві швець, і його тягнув, наче в упряжі, здоровенний сірий собацюра. На ґанок вийшов Ціпун, почухав немалого живота і широко позіхнув. Ішла з міцно засунутою під пахвою пляшкою Капіля й озиралася, ніби боялася, що хтось у неї ту пляшку відбере.

- Доброго ранку, - гукнула до неї Галька. - Даремно туди йдеш. Балабаниха вчора до сина в гості поїхала…

- А ти звідки знаєш, що я йду до неї? - хитро заскалила око Капіля.

- Та ж пляшку під пахвою несеш!

Капіля сильніше притисла пляшку.

- А може, я йду по олію! - так само хитро сказала вона.

- Ще ж магазин зачинений! - усміхнулася добродушно Галька.

- А може, я хочу бути перша в черзі? - схилила голову на плече Капіля.

- То йди, а то не поспієш! - засміялася Галька.

- Коли ще рано, то поспію, - сказала, підступаючи до хвіртки Капіля. - Може, ти мені, коли така добра, троячку позичиш?

- Немає в мене троячки.

- Ну, то два!

- І двох нема!

- То рубля…

- І рубля, - захитала головою Галька. Її обличчя так само промінилось од усмішки.

- Ну, то п’ятдесят копійок є? - вже сердито спитала Капіля.

- П’ятдесят копійок є! - хитнула Галька і встала.

- Не думай, що не віддам! - крикнула їй у спину Капіля. - Щоб я з цього місця не зійшла!..

Над головою зашамотіли крила: летів у супроводі трьох ворон чорногуз.

- Ці ворони літають з ним весь час, - сказала куца Наталка, припинаючи собаку до скобля. - Я за ними щодня стежу. Чого в тебе та п’яниця хотіла?

- Гроші позичала, - засміялася Галька. - Знаєш, що сталося цієї ночі в того куркуля? Щось йому десять кроликів порвало.

- То вівчур, - сказала куца Наталка, - таке і в Смерда случилось.

- Який це вівчур?

- Напіввовк, напівсобака. Мабуть, з-за річки приходить.

- Стара так кричала, так приказувала - як над покійником!

У цей мент ударив молоток, і вони побачили, що отвір біля колонки вже закладено. Галька всміхнулася, зовсім так само всміхнулася й куца Наталка, а може, й пес біля хвіртки. Паркан навпроти здригавсь од ударів - до колонки в цей час повільно підходила Магаданша. Вона розтулила рота й простояла так, аж доки не забив зовсім дірки Олексій і не з’явив над парканом почервонілого лиця.

- Тут він і пролазив, - сказав понуро. - Я навіть три волосини знайшов.

- Це від води вам і паркан гнистиме, - співчутливо сказала Магаданша. - В нас у Магадані…

- І чорт його бери, - сказав Олексій, його червоне обличчя аж малинове зробилось.

- Лучче б пастку біля дірки поставили, - сказала Магаданша, й Олексієву відповідь заглушила вода, що полилась у відро…

- От і забили дірочку, - сказала куца Наталка, сідаючи на приступку. - Коли ти підеш на нього в суд подавать?

- Вже ж забив він ту дірку, - мирно озвалася Галька. - Таке в нього сталося…

- Ну, що таке в нього сталося? - розсердилася куца Наталка. - Ну, загриз йому той вівчур пару кроликів, а знаєш, скільки їх у нього є?

- Скільки не є, а жалко…

- Мені сьогодні такий чудний сон приснився, - сказала куца Наталка. - Іду я так, значить, повз його хвіртку, дай, думаю, загляну. А звідти щось таке мале як скочить на мене! Повіриш, сів мені на плече, а потім ще й дряпнув, коли скидала. Глянь!

Вона підібрала волосся й показала запечену подряпину. Галька зареготала.

- Це, мабуть, тебе пес поцілував!

Куца Наталка посутеніла й зирнула на Гальку зизом.

- Треба на роботу збиратися, - сказала Галька. - Ввечері посидимо!

- Да, погода сьогодні хороша, - мовила куца Наталка й подивилася туди, де розгулював чорногуз із трьома воронами. Певне, він щось таки балакав із ними, бо весь час помахував головою.

- Ач, який мудрагель, - сказала куца Наталка, примружуючись. Кажуть, він і за людину не дурніший…

І ходив по березі чорногуз, саме там, де не було людей, зате водилося досить жаб та риби, яка запливала на мілке. Три ворони - гарні жони покірно сиділи на березі, посхилявши голови набік і чекали, доки їхній дивний чоловік не кине їм потрави. Чорногуз ловив жаб та й кидав їх жонам, а ті навіть кісточки ковтали. Зате мусили вислуховувати чорногузове буркотання, адже не був він зі своєї долі задоволений.