Валерій Шевчук - Роман юрби

Але вона до неї так і не наблизилася, бо хоч відстань між ними зменшувалася, треба було не один мільйон років, щоб подолати її. Адже на устах у таксистихи ще лежала погордлива всмішка, і вона, заплющивши очі й дослухаючись до траурного маршу, який все ще сигналили їй оті безтілесні таксі з таксистами на одне обличчя, вирішила остаточно й безповоротно: «Піду пиво продавати!»

Знала, що в ту пивницю, де продаватиме пиво, обов’язково завітає колись таксист - великий любитель пива, і тоді траурний марш заграє йому вона. В цьому таксистиха була переконана, так само, як був переконаний і Йонта, що завтра наступить такий самий день, як і сьогодні.

У суботу, тобто перед тим, як прийняти в себе Марію з її Смердом, Валька посилила свою ревізорську діяльність і пильність удвічі. Через це Йонта з Вовою прийшли у певно визначене місце на певну годину і застали там розпашілу Вальку, яка обмахувалася капустяним листком (зазначимо, був тільки початок червня). Йонта подивився на дружину і на клунки, що стояли біля неї, подивився на її розпашіле обличчя і на марнотратно використаного листка капусти - Валька, здавалося, потовстішала ще більше, і ще більше споважніла

«Крепка бабка!» - подумав Йонта, і йому захотілося легесенько ущипнути її. Але довкола сновигали люди, Вова вже всівся на одного з клунків, і Йонта подумки оцінив те, що приволочила сюди Валька. Кінчик правої Йонтиної брови поліз угору, в нього засвербіло під коліньми і на мить перехотілося влаштовувати той завтрішній бенкет, але Валька стояла біля клунків така рішуча й поважна, що він не зважився виявляти легкодухість.

Врешті спробував опиратися:

- Може, Валя, - сказав він, зовсім не турбуючись про розтривожену душу таксистихи, - таксі наймьом?

Але Валька жила сьогодні у вищому світі, тож позирнула на Йонту, як на найостаннішого; Йонта сполошився, його чоловічий авторитет, який, здавалося, стояв так твердо, захитався. Він виплюнув недокурок, напустив на себе ще більше статечності й раптом гаркнув на Вальку: чого, мовляв, вона там стала, коли, мовляв, діло не стоїть; вони, мовляв, уже півгодини стовбичать тут, як йолопи, людські очі на себе збираючи, а вона десь тиняється. Валька порожевіла від задоволення, бо Йонта - все-таки Йонта! - схопила в обидві руки клунки й запосміхалася йому назустріч. Йонта схопив клунки й собі, аж йому захитався світ, прикрикнув на Вову, щоб той узяв собі клуночки (як помітив читач, клунків було шість, і, на жаль, лишиться секретом те, як зуміла доперти їх сама Валька на місце зустрічі), і потяг з Чуднівської з такою спритністю, що Валька бігла за ним, висолопивши язика, так само біг, висолопивши язика, і Вова. Вони ледве не наскочили на Марію, яка штурмувала свого Смерда у верболози, але Марія виявилася проворніша. Вона кинула Смерда на траву (це вже було біля річки), а сама впала поруч, майстерно заголивши стегна і накривши обличчя руками, - загоряла! Але в Йонти мигали в очах зірочки, тож він не помітив напівоголених Маріїних стегон; Вальці теж заливало очі потом, і вона також не завважила ні швагра, який солодко спав коло річки, ні сестри, яка робила вигляд, що загоряє (метода загоряння без купальника). Вова помітив і Смерда, і тітку, але не надав тому значення, треба було здоганяти батьків - був Вова ще недосвічений. Тимчасом вони доходили до каменя, назустріч ішла з порожнім відром ряба Надька, вона привіталася якнайсолодше; на камені сиділи Галька з дитиною, Магаданша і дочка Трасицької; таксистиха подивилася на Йонту з родиною зневажливо, вона саме згадувала, як чоловік возив її в село і як вона там пишалася. Таксистишина дочка, нині Семенюкова, вилила їм під ноги відро помий, але вчасно заохала і почала вибачатись.

Йонті ж здавалося, що він не людина, а кінь - вже сердився на Вальку, що не взяла таксі. Через надмірне напруження система його мислення трохи ускладнилася й набула певної образності: він - кінь до воза, віз - Валька, а візниця - Вова. Валька думала майже те саме, тільки трохи видозмінено: вони - коні, а віз і візниця - Вова, була Валька, як бачить читач, м’якша натурою, Йонта однак пер свої клунки, не зупиняючись, висів у повітрі, як лебідь із відомої байки, яку знав навіть він; Валька була щукою з тої самої байки, а Вова… Вова просто сидить на возі, повному клунків, і віз, як бачить навіть недовірливий читач, їде. Іде, аж курить, аж змовкли на камені Галька і дочка Трасицької, аж забула згадувати солодке минуле таксистиха: вона знову дивилася на Йонту крізь сльозову пелену - їй увижалися щасливі й добрі дні.