Валерій Шевчук - Роман юрби

- Шо, мама, - каже Вова з усіма інтонаціями Йонти, - м’ясця принесла?

- А м’ясця! - розчулено каже Валька й опускається, щоб поцілувати Вову в лобика.

Марія була заважка тілом, щоб пух одніс її далеко. Просто Йонта завчасу перестав дивитися їй услід, бо спинилася вона тут-таки, на околиці, у Смердів, які були родичами у других покійної Маріїної мачухи. Старий Смерд посварився зі Смердихою і виділив їй на прожиття зі своєї пенсії п’ять карбованців, тобто те, що належало Смердисі по закону. Смердиха, звісна річ, почала шукати квартиранта, а коли пух прибив до неї Марію, була навіть рада. Марія згодилася платити 40 карбованців (кімната її була прохідна), і це все мало скласти той бюджет, на який розраховувала Смердиха. Смердів син, відповідно, Смерд також, тридцятирічний кандидат у алкоголіки, зустрів Марію кривою усмішкою. Він обдивився її з голови до ніг (завважимо, що летів тоді пух) і першого ж дня, саме тоді, коли женилися Йонта з Валькою, ущипнув Марію за сідницю. Марія обурилася, хоч не так уже й дуже; летів, знаєте, пух, над ними висіло безхмарне небо й потутукували горлиці - Смердів син усміхнувся вдруге. Цього було досить, щоб він заблукав у власній хаті, шукаючи своє ліжко; у відчинені кватирки залітав пух; стара Смердиха не страждала від безсоння, а виводила носом трохи хрипкі, однак цілком мелодійні співи; старий Смерд відгородився од родини, зачинившись у глухій комірчині; Смерд-молодший приблукав ненароком до Маріїного ліжка, знову обуривши її; він прийняв од неї ляпаса, але вже втомився блукати по хаті; скажемо, що перед цим він випив самогонки, купленої на місцевому пункті продажу (треба визнати, таємному); Смерд терпляче прийняв од Марії ляпаса і попросив утішити його втомлену від безнастанних блукань душу. Марія задумалася. Вона, як і сестра, була тямковита, тож відразу оцінила ситуацію. Смерд не був добра пара (завважимо: кандидат на алкоголіка), але мав хату, а сорок карбованців щомісяця - це теж неабищо. Смерд був для неї застарий, але вона не така красуня (згадаємо поразку з Йонтою). Смерд може збрехати і, взявши що треба, потім відкинутися, але він, з усього видно, таки «шмата», і може й не збрехати. Одне слово, проти Смерда було стільки ж, як і за нього, і Марія зітхнула. Смерд зрозумів це зітхання по-своєму, можливо, навіть правильно, і віднайшов собі втіху. Правда, Марія дала йому ще одного ляпаса і ледве не скинула з ліжка, але то були, як думав опісля самовдоволений Смерд, «їздєржки проїзводства» - все закінчилося так, як хотів він і як вирішила вона: наступного дня вони одружились. Єдине, що трохи псувало цю історію: Смерд не був у цій ситуації оригінальний - за кілька років перед цим так само вчинив тут-таки на околиці (правда, не одержуючи ляпасів) його давній приятель Шурко Хаєцький.

Маючи такий прибутковий фах, Валька мусила купити собі холодильника ще до одруження з Йонтою, і це зменшило йому турботи на цілий день. Тож четвертого дня замість купувати холодильника (це могло б зворушити таксистиху, яка пам’ятає, як років десять тому дбав про свій дім таксист), Йонта купував пральну машину. А оскільки пральна машина була з центрифугою, то Йонта вже не міг приїхати на таксі (цього дня серце таксистихи мало лишитися несколошкане), а взяв вантажне авто, яке обслуговувало ту ж таки електростанцію, де він працював. Пральну машину було ледь видно з кузова, окрім того, Йонта накрив її лантухом (те, чого ніколи не допустив би таксист), а сам сів на дно: причина, чому ряба Надька ледве не пропустила цієї події. Погляд підзорної труби рябої Надьки байдуже пропустив вантажівку - їх приїздить на околицю немало: шофери люблять тут купатися, крім того, летів пух, а ряба Надька розмірковувала, на які кошти прибудовує собі кімнату Семенюк-молодший, який у минулорічний пух узяв (держав, як казала дочка Трасицької) дочку таксистихи. Але ряба Надька завжди мала троє очей (двоє власних і підзорна труба), окрім того, вона пережила надто велику ганьбу з Йонтою, цього разу сталося все, як треба, тобто вітер (той самий, що приніс сюди Йонту) здмухнув ледве не перед самим носом у рябої Надьки ріжка лантуха, отже, оголилася блискучо-біла стінка пральної машини, а що цей колір був куди біліший од пуху, то ряба Надька миттю з’явилася надворі, а ще за мить була біля каменя, де вже кликала свого Олєжика дочка Трасицької і звідки чудово було видно, як вантажівка зупинилася біля Йонтиного двору. З кабіни вистрибнув Вова, розставив широко ноги, аби краще стоялося, потім вистрибнув Йонта з цигаркою «Біломорканалу» в зубах, і вони з шофером скинули правого борта авта. Вова жував губами, начебто й собі курив цигарку, а шофер, залізши в кузов, наддав Йонті машину. Йонта зігнувся під машиною ледве не до землі, на нього налітав пух, піт струмів по лобі, пух клеївся до обличчя, Йонта став на мить марсіянином (тобто особою, яку можна уявляти, як хочеш), його тіло - пральна машина, голова - пральна машина так само, лише ноги якісь тонкі й худі порівняно з цим чудовим білим тілом і мізерні. Така ноша личила б більше Вальці, тобто до важких і міцних Вальчиних ніг, але Валька була на роботі. Крім того, їй випадало носити не менш потрібну й важливу ношу, та й сам Йонта не міг зробити такого порівняння, а те, що побачили його так ряба Надька і дочка Трасицької, було йому байдужки. Йонта подибав тими мізерними ноженятами до хвіртки, вплив у неї своїм квадратним і блискучим тілом, повернувся не без грації до дверей і заколихався через подвір’я, як велетенська качка, - ніс його таки нагадував качиний од природи, а на обличчя поналіплювався пух. Був і хвіст (Вова), який перевальцем коливався за Йонтою й намагався старанно вторити усім батьковим рухам.