Харукі Муракамі - Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2

— Так, люблю. Сама робота мене не обтяжує. Однак іноді здається, що готель проковтне мене всю… Іноді. І тоді я запитую себе: що зі мною? Все одно, що мене нема. Готель є, а мене нема. Не видно мене. Загубилася…

— А чи не занадто серйозно ти переймаєшся готелем? — сказав я. — Готель — це готель, а ти — це ти. Я часто думаю про тебе, іноді — про готель. Але ніколи не думаю про вас як про щось ціле. Ти — це ти, готель — це готель.

— Та я це знаю… Але іноді все переплутується. Зникає межа між нами. І саме моє існування — почуття, особисте життя, — розчинившись, зникає в космосі на ім’я «готель».

— А втім, так буває з усіма. Всі десь у чомусь розчиняються — так, що й межі не видно. Так не лише з тобою відбувається. І я такий, — сказав я.

— Та ні, ви зовсім не такий! — заперечила вона.

— Нехай буде по-твоєму. Зовсім не такий, — погодився я. — Та добре розумію, як ти почуваєшся. Ти мені подобаєшся. Щось у тобі мене приваблює.

Юмійосі надовго замовкла. Занурилася в тишу телефонної трубки.

— А знаєте, я дуже боюся тієї темряви, — сказала вона. — Здається, ніби от-от це знову повториться…

Я почув, як Юмійосі розплакалася. Спочатку я навіть не зрозумів, що це таке. Та, як не крути, це були схлипування.

— Слухай, Юмійосі, — проказав я. — Що сталося? З тобою все гаразд?

— Та, мабуть… Просто плачу. Хіба не можна?

— Та ні, чому не можна… Просто я переживаю за тебе.

— Слухайте, помовчіть трохи, добре?

Я слухняно замовк. Поки я мовчав, Юмійосі ще трохи поплакала, а потім поклала трубку.

Сьомого травня зателефонувала Юкі.

— Я повернулася! — повідомила вона. — Може, зараз кудись з’їздимо?

Я сів у «Мазераті» і поїхав по Юкі на Акасаку. Побачивши таку автомашину, вона насупилася.

— Звідки у вас ця автомашина?

— Тільки не подумай, що я її вкрав. Якось їду я, їду — і раптом потрапляю в озеро. Я рятуюся, автомашина тоне. Виходить із води Фея Озера — викапана Ізабелль Аджані — й питає: «Що ти оце в озеро спустив? Золоту „Мазераті“ чи срібну „БМВ“?» А я відповідаю: «Та ні, жодну з них, а мідну стару „Субару“». І тоді…

— Та припиніть ваші дурні жарти! — суворо обірвала мене Юкі. — Я вас серйозно питаю. Все-таки звідки ви її взяли?

— Із другом тимчасово обмінялися, — сказав я. — Закортіло йому на «Субару» поїздити. От і дав. Навіщо — це вже йому судити.

— Із другом?

— Ага. Ти, може, й не віриш, але й у мене є один друг.

Юкі вмостилася на передньому сидінні, обвела навколо очима. І знову нахмурилася.

— Дивна автомашина, — сказала вона, наче випльовуючи слова. — Якась дурість!

— До речі, її господар подібним чином про неї висловився, — сказав я. — Тільки трохи іншими словами.

Вона мовчала.

Я сів за кермо й погнав автомобіль до узбережжя Сьонан. Дорогою Юкі не проронила жодного слова. Я ввімкнув на тихо касету гурту «Steely Dan» і зосередився на їзді. Погода видалася славна. На мені була барвиста гавайська сорочка і темні окуляри. На Юкі — легкі бавовняні штани й рожева теніска, яка надзвичайно добре гармоніювала з її засмаглою шкірою. Було враження, ніби ми знову на Гаваях. Якийсь час дорогу нам заступала вантажівка зі свиньми. Крізь щілини в дерев’яній клітці їхні червоні очі впивалися в нашу «Мазераті». «Напевне, свині не помічають різниці між „Мазераті“ та „Субару“», — подумав я. Вони не знають, що таке дискримінація. Так само не знають жирафи. І морські вугри.

— Ну, то як тобі Гаваї? — спитав я.

Вона здвигнула плечима.

— З мамою помирилася?

Вона знову здвигнула плечима.

— Освоїлася із серфінгом?

Вона ще раз здвигнула плечима.

— А ти маєш надзвичайно гарний вигляд. Засмага надає тобі небаченої привабливості. Ти — як Фея «Café au lait» [54] Кава з молоком ( фр .) — марка кави. . Тобі дуже личили б крильця на спині та ложечка на плечі. Якби ти стала на бік «Café au lait», то з вами не могли б зрівнятися «мокко», бразильська, колумбійська, «Кіліманджаро» — усі разом. Усі люди на світі пили б тільки «Café au lait». Фея «Café au lait» зачарувала б увесь світ. От наскільки чарівна твоя засмага!

Я вважав, що з усіх сил розсипаюсь у щирих похвалах, та дарма — Юкі тільки здвигувала плечима. А може, я домігся чогось зовсім протилежного? Невже моя щирість викривлена і спотворена?

— У тебе місячне чи що?

Юкі здвигнула плечима.

Я зробив те саме.

— Хочу додому, — сказала вона. — Розвертайтеся, їдьмо назад.

— Ми ж на швидкісному шосе. Навіть Нікі Лауда [55] Відомий автогонщик. не зумів би тут розвернутися.