Володимир Лис - Острів Сильвестра

Ось такий чоловік поїхав у поліське село Гаївці. Пожалійте його, пані Лідо. Він намагатиметься навчитися щось робити, освоювати трактора і комбайна, його руки з ніжними тонкими пальцями зашкарубнуть і пообдираються. Земля і гній ввійдуть в його життя ще більше, ніж поезії Антонича й Свідзінського. Він буде не хрущем, який живе на вишнях, як писав той же Антонич, а жуком-гнойовиком, котрий рештками свого знання поезії удобрює землю. Він намагатиметься полюбити чужих дітей, він, по суті, байдужий до людини як такої. Він вмиратиме од неможливості стати іншим і не зможе навіть померти, не те що переламати себе.

— Замовкніть, замовкніть, будь ласка, я прошу вас, — простогнала Ліда. — Ви не знаєте і не можете цього знати.

— Я знаю і ви знаєте, що я знаю, — Яніна налила ще вина собі й господині. — Ви вже вірите у мою реальність, а я таки реальна, то мусите повірити й моїм словам.

І далі, після невеличкої паузи, вона сказала, що Сильвестр приречений зазнати цієї поразки. Що Ніна, яка таки вірить, що він може стати іншим, у якої є потреба, щоб він став таким, як виправдання власного вибору долі, врешті-решт стомиться, не витримає і так само просто знайде іншого, справжнього господаря для своєї садиби, хазяйства.

І Сильвестр, покидаючи її, попросить тільки рушницю, яка належала покійному Ніниному чоловікові.

— Рушницю! — вигукнула Ліда.

— Передчуття вас не обдурює, — сказала Яніна. — Воно взагалі рідко обдурює таких жінок, як ми з вами. Але не бійтеся, він спочатку продасть цю рушницю, точніше — обміняє, а потім шукатиме її по всій області, бо той, у кого вона опиниться, відчуватиме незрозумілу тривогу і намагатиметься її позбутися. Та зрештою рушниця знову опиниться в руках вашого чоловіка, і він знайде їй логічне застосування…

— Ні! Ні! Чуєте, ні! — знову, тепер ще голосніше, закричала Ліда.

— Цього не можна зупинити, — Янголиця-Яніна дивилася дуже сумно. — Острів уже його чекає.

— Острів?..

— Так, острів, про який він написав ще не закінчений текст. Хіба ви не знаєте, що ваш чоловік мріє написати роман, який починається з того, що головний герой припливає на острів і застрелюється?

— Ні, — сказала Ліда.

— Так, — сказала Яніна. — Так. Я гадаю, ви крадькома його прочитали. А далі… Далі все має розвиватися так, як у тому задуманому сюжеті. Будьте певні, Сильвестр від свого задуму не відступиться.

— Ви… Ви хочете сказати, що Сильвестр задумав самогубство?

Ліда вимовила це настільки вражено, що Яніна поспішила торкнутися її руки.

— Підозрюю, що так. І не знаю, що можна зробити. Боюся, що він до вас після села не повернеться. Надто гордий він для цього, до того ж ви були б свідком його поразки, а Сильвестр, хоч і зазнав багато поразок, кожен раз сприймає їх боляче, дуже боляче.

— То що я маю… Що я можу зробити?

Яніна-Янголиця сказала, що вона знає, як має чинити далі Сильвестр, але як зупинити його… Хіба попросити, благати вернутися, та ви ж на це не підете, не підете, от у чім біда, такий у вас характер, такий характер у нього… Він мусить через це пройти…

Шелест слів заколисував Ліду, раптом вона з жахом усвідомила, що перебуває у стані напівсну, напівтуману, що наповз у її квартиру. І тут вона побачила, як через цей туман вечірньою дорогою до далекого села йде чоловік. Йде чоловік з валізою в руках, в якій, вона знала, тільки кілька сорочок, другий костюм, бо всі книжки, рукописи Сильвестр лишив удома, сказавши, що колись забере.

«Наче прогнозував своє повернення», — подумала Ліда.

«Що це було — сон, марення?» — подумала Ліда вже вранці наступного дня.

Вона підвелася і, тихенько ступаючи, вийшла зі спаль ні в другу кімнату. Там тихо й мирно спала Яніна.

Вві сні вона скидалася на маленьку, чимось ображену дитину.

«Що ж це таке? — подумала Ліда. — Якщо це не сон, не марево, не витвір моєї уяви, то що ж це таке? Як це пояснити? Звідки вона все знає?»

Відповіді вона не знайшла. На якусь мить їй здалося, що то спить її сестра Ліра. Ліра — доросла, давно забута, незнана, котра випірнула невідомо звідки. Але ж ця жінка старша за неї й зовсім-зовсім не схожа.

Ліда тихенько вийшла з кімнати й пішла на кухню готувати сніданок. Саме там у неї народився план, який згодом вона почне реалізовувати. План, як отримати дитину від Сильвестра, якщо сама була не здатна народити.

«План божевільний, як і я сама, — подумала Ліда, смажачи дієтичні курячі котлети, які вона купила позавчора у супермаркеті. — Як цей світ і все, що існує в ньому».