Володимир Лис - Острів Сильвестра

Учні ставилися до заглибленого в себе дивака трохи з повагою, трохи зневажливо, трохи із здивуванням, трохи з острахом, що, проте, не заважало в нього безбожно списувати. Друзів Сильвестр не мав та й не прагнув мати. Хоча в глибині душі він, звісно, хотів би належати до князівського гурту — до нього, повторимо, входили діти сільської еліти (якщо можна вжити це слово), притому відразу з кількох класів. Але сам Князь дав зрозуміти, що для них він теж щось на зразок недоторканого.

Все змінилося з появою в селі і в класі Ніни. Вона якось так зуміла поставити, що майже відразу дозволила себе вважати дівчиною ОлегаКнязя, яку той швидко обрав взамін давньої дружби з першого класу з Катею Рощук, донькою завідуючої сільською їдальнею. Спроби опору з боку Каті були відразу вбиті в зародку самим Князем. Та водночас дуже скоро стало зрозуміло, що ця нова дівчинка приручила неформального лідера дев’ятого, а згодом десятого класу.

Сильвестр відразу або майже відразу закохався у Ніну. Це була перша людина в його житті, яка викликала у нього справжній інтерес. Він не прикладав її до своїх тимчасових потреб, не оцінював, чи треба їй посміхнутися, — як вчительці, котра, звісно, тупа, але може поставити добру оцінку, чи однокласниці, яка, звичайно, підла, але за якесь добре слово може й не зробити чергову підлість. Він з нею просто розмовляв — легко й невимушено, сипав цитатами і цілими віршами, демонстрував ерудицію й давав поради. Незабаром весь клас зрозумів, що він закохався. Наче заперечуючи цю очевидну істину, він ще більше замкнувся, якщо розтулював рота, то лише коли його викликали до дошки. Ніна ставилася до нього рівно, як і до інших однокласників, — могла щось запитати, коли не знала, могла заперечити, могла пожартувати, та коли він знову замкнувся, вона раптом запропонувала провести в школі театралізований поетичний вечір, і ведучим на ньому мав бути не хто інший, як Сильвестр.

Настала пора опустити цілий розділ. Настала пора покликати інший жанр. П’єсу. Драма (чи мікродрама) на три дії. Дія перша — вересень, осінь, початок навчання в десятому класі. Дія друга — літо, десять років по тому. Дія третя — осінь, жовтень, ще через шістнадцять років. Дійові особи: Олег Ривцун, він же Князь, і Сильвестр Васильчук.

Отож

Подвір’я Вербківської школи.

Князь підходить до Сильвестра.

К н я з ь. Зачекай. Маю щось сказати.

С и л ь в е с т р. Ну?

К н я з ь. Тобі не здається, що життя проходить мимо тебе?

С и л ь в е с т р. Може, й проходить. Воно взагалі проходить мимо кожного з нас. Тільки не всі це помічаємо.

К н я з ь. Розумний, блядь. (Пауза.) Знаєш, що вчора однією целкою в нашому класі поменшало?

С и л ь в е с т р. Мене це не цікавить.

К н я з ь. А що тебе цікавить? Віршики?

С и л ь в е с т р. І вірші теж.

К н я з ь. Я люблю вірші про любов. І пісні люблю. (Наспівує англійською.) Знаєш, що це означає?

С и л ь в е с т р. Приблизно, бо не всі слова розібрав.

К н я з ь. В моє серце проникла твоя троянда. На колючці троянди твій погляд. Нанижи на колючку моє серце. Знаєш цю пісню?

С и л ь в е с т р. Ні. Хоча слова гарні. Образ непоганий.

К н я з ь. Образ! Джон Леннон, чувак. Хоча для мене це вже минулий етап. А знаєш хто, кажуть, написав ці слова для старого Джона?

С и л ь в е с т р. Хто?

К н я з ь. Йоко Оно.

С и л ь в е с т р. Про Леннона чув. Здається, це англійський актор.

К н я з ь. Актор?

С и л ь в е с т р. Здається, так. Якщо не помиляюся. Щось я таке читав про його нове трактування образу… образу… ні, не пригадую, в якій п’єсі Шекспіра.

К н я з ь. Ну, блядь, ти або дурень, або прикидаєшся. Джон Леннон… Актор… Шекспір!

С и л ь в е с т р. Вибач. Я підозрюю, що це співак. Так?

К н я з ь. Твою мать! Скажу Нінці — не повірить. Хоча почекай! Ми ж якось у класі балакали про «Бітлз». І не раз. Вони тепер вже не разом. Маккартні, Пол, все заколотив. Чи ти й цього не чув?

С и л ь в е с т р. Не пригадую.

К н я з ь. Що, буржуазного Заходу боїшся?

С и л ь в е с т р. Олеже, ти щось хочеш від мене? То кажи.

К н я з ь. Ну добре. Позавчора я перший раз виїбав Нінку. З цієї нагоди влаштовую вечір. Прийдеш? Запрошую.

С и л ь в е с т р. Свято позбавлення невинності під музику «Бітлз»?

К н я з ь. От що, Сільва. Кинь виламуватися. Бо їбону по морді. Усік? Жду. Збираємось о восьмій у мене. З тебе, як неофіта, годилася б пляшка доброго винця, та навряд чи грошиків нашкребеш. Можеш і так приходити.

С и л ь в е с т р. Я подумаю.