Юрій Сорока - Хотин

— Пора! — мовив гетьман і махнув рукою сурмачеві.

Над обозом задзвенів голос бойової сурми. У ту ж мить тисячі козаків звелись і підняли мушкети. Гармаші піднесли до гармат тліючі ґноти. Гримнув залп, і козацький табір покрився вогнем і димом. Від такої кількості пострілів здалося, що окопи загорілися. Турки, які були зовсім поряд, цілими пачками посипалися на землю. Кулі летіли у натовп, і кожна знаходила свою ціль. Над турецькими шеренгами фонтани крові змішались із хмарками збитого піску. Грізне «алла» змінилося стогоном тисяч скалічених людей. Наступ умить спинився, і налякані турки побігли назад. Перед окопами залишилися лише яничарські загони, які, мов зачаровані, лізли на вірну загибель. Намагалися відповідати злагодженими рушничними залпами, але земляні укріплення робили марними ці спроби.

Раптом козаки побачили, як із боку турецького табору виїхав великий бюлюк сипахів і, зі списами напереваги, кинувся назустріч тікаючим аскерам і татарським ордам. З перекошеними від злості й огиди обличчями вони завертали наляканих вояків, іменем падишаха наказуючи повернутися на поле бою. Тих, хто не підкорявся, безжально вбивали.

Нарешті сипахам вдалося зорганізувати розбиті війська, і вони кинулися всіма силами на позиції прусської піхоти. Турецькі командири добре бачили, що та сторона ворожого табору укріплена гірше за інші. Над полем знову залунало тисячоголосе «алла», й армія кинулася на армію.

Серед прусських піхотинців з'явилися жертви. Вони мужньо тримались у своїх неглибоких шанцях, вмираючи зі зброєю в руках. Через годину напруженого бою турки все ж відступили, залишивши під окопом нові сотні трупів.

Прочекавши чергового штурму майже до вечора і не дочекавшись, німці вийшли в поле перед обозом і почали зносити ворожі трупи на великі купи. Закладали мерців сухою травою та деревом і підпалювали, знявши з них усе, що становило хоч якусь цінність. Козаки поглядали на них з окопів, не випускаючи з рук рушниць. Турки могли напасти знову.

Пізно ввечері німці почали укріплювати табір. Перед окопами нарахували більш як три тисячі вбитих ворогів. Втомлені вояки вечеряли коло кабиць, вкладалися спати на вози і на землю.

Ранішні години наступного дня, дев'ятого вересня, пройшли досить спокійно. Ні турки, ні татари не намагалися піти на приступ. Сонце сховалося за низькими сивими хмарами, і все виглядало на те, що ось-ось піде дощ. Пронизливий вітер носив по полю пожовкле листя і залазив під козацькі жупани. Осінь усе більше брала гору.

За годину після полудня Осман II почав шикувати війська і ладнатися до бою. Він увесь ранок лютував від неспромоги здобути перемогу над ворогом, якого було втричі менше. Паші виходили з його розкішного шатра бліді, як стіна, з тремтячими руками і непевною ходою. На шибениці біля султанського шатра хиталися від вітру тіла трьох дезертирів, що їх упіймали цієї ночі. Посинілі обличчя поглядали виряченими очима на польський табір.

А перед ним шикувалися війська. Несподівано для всіх Ходкевич вивів у поле майже все польське військо. Полки, роти і хоругви завмерли на своїх місцях.

Ходкевич використовував тактику складного шикування, утворивши трапецію, спрямовану до ворога більшою стороною. Піхотні підрозділи поділилися на закутих у кираси пікінерів із довжелезними трисаженевими піками і мушкетерів, які застигли на флангах, сперши важку зброю на металеві сішки. Праворуч і ліворуч від трапеції розмістилися рейтари. Гусари поки не з'являлися — Ходкевича не безпідставно звинувачували у надмірних симпатіях до еліти польського війська. Гусари виходили до бою лише у крайніх випадках, що викликало у гарячих шляхтичів справедливе обурення. Сам рейментар виїжджав перед рядами пікінерів на чолі тисячного загону драгунів. Поглядав у півсаженеву далекозору трубу, стежачи за діями ворога. Два війська хизувалися міццю, не наважуючись напасти першими. Минали години.

Нарешті після довгого очікування Ходкевич дав гасло відходити за шанці. Ворота валу відчинилися, приймаючи вояків під захист укріплень. Турки залишилися на місці ще якийсь час, потім потяглися до свого табору. Почалась артилерійська дуель. Ретельно вимірюючи гарматні стволи, гармаші підпалювали порох і уважно стежили за напрямком польоту ядра. Все живе втискалось у землю, з острахом поглядаючи в похмуре, укрите сивими хмарами небо. Після двогодинного обстрілу турки ще раз кинулися на козацький табір і ще раз були відкинуті. У фосах, що їх тільки-но вивільнили від трупів, залишилися дві тисячі нових покійників.