Юрій Сорока - Хотин

Сказавши це, Бородавка схилив голову, очікуючи, що скажуть козаки. Легенький вітерець куйовдив довжезний оселедець на голеній голові — Бородавка носив оселедець за січовим звичаєм.

У натовпі почався шепіт, що поступово переходив у дедалі голосніший гамір.

— Геть! — раптом пролунав крик із натовпу, примушуючи Бородавку здригнутися. Через хвилину все потонуло в криках, що ними козаки виявляли або прихильність до гетьмана, або навпаки. Останніх було значно більше.

Бородавка підняв руку і зачекав, доки козаки трохи притихнуть. Через хвилину стало тихіше.

— Перед тим як судити, подумайте, куди вас привели? За що кров ллєте? Га? З початку битви ляхи лишень сьогодні до роботи взялись. А ви тиждень б'єтесь, і за що? За сорок тисяч злотих? Тьху! Знаєте, скільки братчиків уже полягло? Ні? То я скажу! Чотири тисячі тільки у шпиталях, а ще три тисячі вже відкозакували, земля їм пухом!

— До чого ти ведеш, Яцьку? — виступив наперед Сагайдачний. — Така наша доля козацька.

— Така, та не така. Турки обіцяли нас не чіпати, як до ляхів не прийдемо! Обіцяли або Кам'янець, або Київ столицею козацької держави зробити. А ляхи що? На тобі, Боже, що мені негоже! По золотому на козака!

— Самі заробимо! — почувся голос.

— Бусурман били і битимемо! — підтримав другий.

— То так, — відповів Бородавка, — але не треба було поспішати. Най би собаки одна одній горлянки перегризли, а ми б зачекали. А тепер що? На Поділля вже пішли татари Джанібек-Ґіреєвого молодшого брата Нуреддіна. Застогне Україна. Хто тепер людей оборонить, як ми тут? Знов ясир тисячами до Перекопу потягнеться.

— Що ти нам за татар брешеш? Ти скажи, де припасу взяти, скоро солому їстимемо! — почувся той самий голос із натовпу.

Козаки схвильовано загули. Ця тема була близька кожному: припасів в обозі обмаль. У деяких полках закінчувалися навіть сухарі.

Бородавка хотів щось відповісти, але його вже ніхто не слухав.

— А чатами до чого добавився? Скільки людей пропало?

— Браття! Та він бусурманам продатися хотів!

— У Дністер паскудника! Утопити!

— Покинь, скурвий сину, своє гетьманство, бо ти вже козацького хліба наївся! Іди собі геть, негідний сину, ти не для нас!

— Забрати в нього булаву! Забрати!

— Братця! Та він свій, з сіроми, не дука!

— Дарма! У Дністер!

— Київ йому скуштувати!

Бородавка стояв нерухомо, високо піднявши голову, і з виразом огиди дивився на присутніх. Він уже давно зрозумів, що симпатії козаків не на його боці, і тепер чекав, доки закінчиться потік лайки, яка сипалася на нього з усіх боків.

Нарешті несамовитий крик почав ущухати. Чітко і ясно лунали два фатальних слова «Смерть собаці!» Нечисленні крики на захист гетьмана потонули у кровожерливих вимогах невідкладної страти. Через десять хвилин Рада прийняла одностайне рішення: стратити гетьмана.

Бородавка хижо посміхнувся. Очікування видалося важчим, ніж сам вирок, — він сприйняв його цілком спокійно. Одягнув на голову шапку, поправив китицю. Неквапно застібнув на жупані ґудзики. З посмішкою і сміливим викликом в очах оглядав тих, хто ще недавно був під його владною рукою. Важкий погляд обходив натовп оскаженілих, повних ненависті людей. Ці люди не вміли прощати.

— Воля ваша, панове, — спокійний, але гучний голос Бородавки залунав, придушуючи останній гамір. — Що ж… Умів я ворога шарпати, зумію і вмерти, не скиглячи. Така, видно, доля… Але пам'ятайте мої останні слова: чорною буде дяка за роботу вашу криваву! Кров'ю захаркаєте після їхньої винагороди! А ляхи повчать вас розуму… Це вони вміють. Ось і мене навчили. Думаєте, це ви мене до смерті присудили? Ні! Це магнатів справа. Дуже давно їм Яцько Неродич кісткою у горлі. А як став гетьманом, сон утратили! Я їм нічого не дарував: ні унії, ні приниження, ні попраних свобод козацьких. Руки королю не цілував! — Бородавка виразно поглянув на Сагайдачного. Той, знітившись, відвів очі. Бородавка продовжив:

— За Молдавію караєте? За смерть братчиків? Добре чините! По-козацьки! Якби сиділи по запічках та за сорочки бабів трималися, досі б жили, істинно мовлю! А так… Не знаю, кому з нас ліпше, мені, котрий скоро перед Богом стане одвіт тримати, чи вам, обдуреним. Де ж тут козаки?! Де лицарі?! Попихачі ви панські! Бидло! Слухайте Сагайдачного, він допоможе у науці, як католикам чоботи лизати… А за мене най чесна людина свічку поставить і добром пом'яне, така мені дяка наймиліша…

У цілковитій тиші Бородавка зняв із пояса піхви з шаблею і простягнув осавулу. Ганжа мовчки взяв її, намагаючись не дивитися гетьманові в очі. У супроводі судді, осавула й чотирьох озброєних старшин Бородавка залишив козацьке коло. Для нього закінчилась остання в його житті Рада. Постать колишнього гетьмана ніби поменшала в очах навколишніх. І хоча він намагався триматися бадьоро, було помітно, що згорблена спина й згаслий погляд не пасують до веселої посмішки.