Юрій Сорока - Хотин

— Це діамант, дурнику, — Юстися грайливо скуйовдила Максимового оселедця.

— Це тобі подарунок від Гусейн-паші. У нього в наметі, здається, знайшли.

— Якого Гусейна…

— Того, того. Великого візира.

— Ти мій візир, — і Юстися нагородила Максима тривалим поцілунком.

Максим ухопив її в обійми і зазирнув в очі.

— Ти ще не передумала?

— Про що?

— Ти їдеш зі мною?

Юстися зітхнула і сховала обличчя у нього на грудях.

— Звичайно, соколе мій ясний, їду. Як же я без тебе?

— Можемо завтра вирушати?

— Навіть повинні. Олена залишиться тут і передасть усе матері Грабовського. Я вже домовилася з нею про це дуже давно. Зараз вона пакує мої речі… А крім того, якщо ще трохи зачекаємо, то ми можемо гірше перенести таку далеку дорогу.

— Про що ти?

Юстися повільно підняла очі на Максима. На її обличчі з'явився загадковий і разом з тим щасливий вираз. Оголена, у примарному світлі свічок, серед дзеркал, важких килимів і сукняних завіс, серед білих простирадл, вона здавалась особливо прекрасною.

— У нас буде дитина, Максиме! — прошепотіла вона.

Максим підхопив її на руки і поніс по кімнаті. Захопленими очима дивився на її витончене тіло і тільки й зміг промовити:

— Ясочко, кохаю тебе, кохаю…

А потім упав з нею на перини, і вони з'єднались у шалених обіймах…

Коли ранок зазирнув за високі стіни похмурої фортеці, позолотивши її давно забутим сонячним сяйвом, по дорозі на Бар мчали три вершники.

Вишикувавшись у ряд, вони ніби застигли на тлі сонця, що сходило, купаючись у його щедрих, як для осені, променях. По обидва боки їхали широкоплечі, затягнуті у червоне сукно жупанів козаки. Вітер тріпотів прапорцями на довгих ратищах, а позаду, мов крила казкової птиці, розвівалися відкинуті рукави. Третьою була струнка, одягнута в чоловічий одяг, жінка. Умілою рукою вона тримала повід вороного коня і з насолодою підставляла обличчя свіжому струменю вітру. Вони, не поспішаючи, минали пагорби й порослі очеретом долини, ліси й гаї, які вже берегли на собі гарячу печатку осені. Про щось весело розмовляли. Зачаровано поглядали на нескінченні простори країни, яка щойно уникла страшної загрози. Загрози, що про неї не всі й знали. А хто знав, скоро забув, занурившись у часи українських славних літ.

Кульбака — сідло.

Потебеньки — шкіряні поли, що їх чіпляли з боків кульбаки.

Рондик — збруя бойового коня.

Бейлербей (тур.) — намісник султана у провінції.

Братко — пшенична каша з пшеничним тістом.

Селямлик — чоловіча половина будинку в мусульман.

Куша — зброя, що має форму лука для метання стріл.

Новик, або молодик — так козаки називали людей, які недавно пристали до війська й ще не зовсім опанували військову справу.

Бастардова кольобрина — польова довгоствольна гармата, калібру 10 см.

Серпентина — залізна гармата довжиною 1,6–1,9 м, калібру 5—11 см. Назву отримала від прикрас на стволі у формі переплетених змій.

Яничарка — рушниця.

Пастрема — в'ялена баранина.

Моноксил — човен, що його видовбували із щільного дубового стовбура.

Ave Caesar, morituri te salutant! (лат.) — «Живи, Цезарю, на страту роковані тебе вітають!» — цими словами вітали римського імператора гладіатори, виходячи на арену.

Акинджії — передові загони турецької армії, що, наводячи страх, знищували все на своєму шляху.

Бюлюк (тур.) — загін.

Kayк (тур.) — капелюх.

Бюлюк-паша — командир загону.

Pereat mundus, fiat justitia (лат.) — правосуддя має відбутися, хоч би загинув світ; правосуддя понад усе.

Dominus vobiscum (лат.) — хай допоможе Бог.

Байрактар (тур.) — прапороносець.

Сераскир (тур.) — командир.

Онбаша (тур.) — десятник.

Лядунка — сумка для патронів.

Галас — одна з тактик бою запорізьких козаків, коли козаки билися, змішавшись із ворогом.

Фалькон, серпентина, кольобрина, нотшлянга — старовинні гармати.

Дуті стрільна — старовинні розривні гранати.