— Це діамант, дурнику, — Юстися грайливо скуйовдила Максимового оселедця.
— Це тобі подарунок від Гусейн-паші. У нього в наметі, здається, знайшли.
— Якого Гусейна…
— Того, того. Великого візира.
— Ти мій візир, — і Юстися нагородила Максима тривалим поцілунком.
Максим ухопив її в обійми і зазирнув в очі.
— Ти ще не передумала?
— Про що?
— Ти їдеш зі мною?
Юстися зітхнула і сховала обличчя у нього на грудях.
— Звичайно, соколе мій ясний, їду. Як же я без тебе?
— Можемо завтра вирушати?
— Навіть повинні. Олена залишиться тут і передасть усе матері Грабовського. Я вже домовилася з нею про це дуже давно. Зараз вона пакує мої речі… А крім того, якщо ще трохи зачекаємо, то ми можемо гірше перенести таку далеку дорогу.
— Про що ти?
Юстися повільно підняла очі на Максима. На її обличчі з'явився загадковий і разом з тим щасливий вираз. Оголена, у примарному світлі свічок, серед дзеркал, важких килимів і сукняних завіс, серед білих простирадл, вона здавалась особливо прекрасною.
— У нас буде дитина, Максиме! — прошепотіла вона.
Максим підхопив її на руки і поніс по кімнаті. Захопленими очима дивився на її витончене тіло і тільки й зміг промовити:
— Ясочко, кохаю тебе, кохаю…
А потім упав з нею на перини, і вони з'єднались у шалених обіймах…
Коли ранок зазирнув за високі стіни похмурої фортеці, позолотивши її давно забутим сонячним сяйвом, по дорозі на Бар мчали три вершники.
Вишикувавшись у ряд, вони ніби застигли на тлі сонця, що сходило, купаючись у його щедрих, як для осені, променях. По обидва боки їхали широкоплечі, затягнуті у червоне сукно жупанів козаки. Вітер тріпотів прапорцями на довгих ратищах, а позаду, мов крила казкової птиці, розвівалися відкинуті рукави. Третьою була струнка, одягнута в чоловічий одяг, жінка. Умілою рукою вона тримала повід вороного коня і з насолодою підставляла обличчя свіжому струменю вітру. Вони, не поспішаючи, минали пагорби й порослі очеретом долини, ліси й гаї, які вже берегли на собі гарячу печатку осені. Про щось весело розмовляли. Зачаровано поглядали на нескінченні простори країни, яка щойно уникла страшної загрози. Загрози, що про неї не всі й знали. А хто знав, скоро забув, занурившись у часи українських славних літ.
Кульбака — сідло.
Потебеньки — шкіряні поли, що їх чіпляли з боків кульбаки.
Рондик — збруя бойового коня.
Бейлербей (тур.) — намісник султана у провінції.
Братко — пшенична каша з пшеничним тістом.
Селямлик — чоловіча половина будинку в мусульман.
Куша — зброя, що має форму лука для метання стріл.
Новик, або молодик — так козаки називали людей, які недавно пристали до війська й ще не зовсім опанували військову справу.
Бастардова кольобрина — польова довгоствольна гармата, калібру 10 см.
Серпентина — залізна гармата довжиною 1,6–1,9 м, калібру 5—11 см. Назву отримала від прикрас на стволі у формі переплетених змій.
Яничарка — рушниця.
Пастрема — в'ялена баранина.
Моноксил — човен, що його видовбували із щільного дубового стовбура.
Ave Caesar, morituri te salutant! (лат.) — «Живи, Цезарю, на страту роковані тебе вітають!» — цими словами вітали римського імператора гладіатори, виходячи на арену.
Акинджії — передові загони турецької армії, що, наводячи страх, знищували все на своєму шляху.
Бюлюк (тур.) — загін.
Kayк (тур.) — капелюх.
Бюлюк-паша — командир загону.
Pereat mundus, fiat justitia (лат.) — правосуддя має відбутися, хоч би загинув світ; правосуддя понад усе.
Dominus vobiscum (лат.) — хай допоможе Бог.
Байрактар (тур.) — прапороносець.
Сераскир (тур.) — командир.
Онбаша (тур.) — десятник.
Лядунка — сумка для патронів.
Галас — одна з тактик бою запорізьких козаків, коли козаки билися, змішавшись із ворогом.
Фалькон, серпентина, кольобрина, нотшлянга — старовинні гармати.
Дуті стрільна — старовинні розривні гранати.
Читать дальше