Юрій Сорока - Хотин

Гетьманські охоронці лише кинули на кошового насторожені погляди та одразу ж пропустили привітавшись. Семен Шило знав особисто майже кожного з них. Наблизившись до Бородавки, він зняв шапку.

— Чолом тобі, батьку козацький! Приймай у товариство!

Бородавка обернувся. На його похмурому чолі лежала глибокими зморшками заклопотаність. Побачивши запорізького кошового, гетьман щиро зрадів.

— А! Семене! Ну, здоров був, чортяко низовий! — дві міцні долоні зустрілись у дружньому потиску. — Зачекалися, зачекалися. Де ж твої соколи?

— У хвості, як завжди.

— Ну, ти на себе намовляєш: «у хвості, як завжди»! Може, на марші й у хвості, зате у бою перші. От що головне!

— Що є, то є. Рвуться мої пани-молодці до роботи, не спиниш. У степах та плавнях жодного голодранця не залишилось, усе до війська. Ще три дні на Чорному шляху наздоганяли.

— По хліб козацький?

— Не без цього.

— Що ж, і його треба… Ну, розповідай, скільки людей привів, яких, як споряджені, скільки припасу.

— Ти нас знаєш, батьку. Споряджені добре, як-от: спис, мушкет, чотири пістони, шабля або келеп. Куші [7] Куша — зброя, що має форму лука для метання стріл. та луки тільки в новиків [8] Новик, або молодик — так козаки називали людей, які недавно пристали до війська й ще не зовсім опанували військову справу. . Є по п'ять фунтів пороху на козака, куль, свинцю вдосталь.

— Армата яка?

— От армата не дуже. Усього п'ять гармат, одна бастардова кольобрина [9] Бастардова кольобрина — польова довгоствольна гармата, калібру 10 см. й чотири серпентини. [10] Серпентина — залізна гармата довжиною 1,6–1,9 м, калібру 5—11 см. Назву отримала від прикрас на стволі у формі переплетених змій.

— Не густо.

— Не густо… зате зарядів до них маємо вдосталь. От такі справи… А всіх нас шість тисяч. Решта в море пішли, я писав тобі у листі.

— Пам'ятаю, — Бородавка дещо спохмурнів.

Кілька хвилин мовчки позирав на дорогу поглядом стомлених очей з-під дорогої бобрової шапки, увінчаної самоцвітами і султаном із павичевого пір'я. Якоїсь миті Шилу здалось, що гетьман поривався щось сказати. Він поводив себе як людина, котра має прийняти важливе рішення і не впевнена в його слушності. Нарешті вимовив:

— У мене вже кілька разів були посли від Ходкевича. Усе підганяє, лемко клятий. А в обозі припасів катма. У тебе як із цим?

— На місяць є провіанту. Гірше з сіном та з вівсом, але доки літо, коні пашу мають.

— Доки літо! Готуйся, Семене, до війни довгої. Отоманин великою силою пре. Тож треба подумати про запаси. Одне слово, йдемо спочатку в Молдавію, потрусимо волошина… Ти як на це?

Шило поважно схилив голову.

— Січ завжди жила за звичаєм, що його залишено від діда-прадіда, — мовив він неголосно, але чітко. — І цей звичай говорить, що запорожці мусять у всьому слухатися гетьмана українського, якщо це не супротив Святого Письма. Тож веди нас туди, куди твоя милість вважає за потрібне. А ми… ми збройною рукою будемо слугувати тобі й вірі православній.

Бородавка уважно подивився на кошового. Ні. Цей ні. Не з тих круків, які кружляють над ним, очікують, коли впаде без сил. З ним можна бути відвертим.

— Дякую, Семене. Шість тисяч — це добре… дуже добре. Який настрій?

— Як завжди.

Бородавка засміявся розкотистим сміхом:

— Дурне питаю! Козаки сплять і бачать, як би це бусурману в горлянку вчепитися… Я все за своє думаю, — він раптом став серйозним.

— Різне чую останнім часом. Усе різне, та одним миром мащене… Одними нитками шите. І у відданості присягаються. Ні! Тобі я вірю. Варшава мною не задоволена! Чуєш?! Варшава! Ніби я нею задоволений. Сиґізмунд, крулев'ята… всі! Сплять і бачать, як мене з дороги скинути. А все того, що руки їм не цілую, як декотрі. Розумієш, кого маю на увазі?

— Розумію, — відповів Шило.

— Сагайдачний… Цей ляхам пасує, як ніхто інший. Слухняний. Думаєш, чого він у Варшаві?

— Але це було вирішено на Раді…

— Ну, звичайно. Рада… Рада вирішила. Півтора року тому ця Рада ледве не стратила цього розумника. Що вона скаже наступного разу?

Семен Шило мовчав. Йому було цілком зрозуміле те, що мав на увазі гетьман. Бородавка не влаштовував поляків. Надто він непостійний і ворожий у ставленні до них. Надто неслухняний. Надто низького роду. Сейму потрібний другий. Більш лояльний, більш слухняний. І тепер, коли поїхав до Варшави Сагайдачний, який діяв на Яцька Неродича-Бородавку, як червона ганчірка на бика, він ще чіткіше відчув на шиї залізні лещата. Розумів-бо: ляхи мають на меті домовитися з козаками, перескочивши через його голову. Крім того, Сагайдачний гетьманував і до Бородавки. Справно тримав він гетьманську булаву й був відомий серед козаків як талановитий полководець. Тривожним дзвінком пролунало й те, як саме від'їхав Сагайдачний до короля, — Бородавка взнав про це серед останніх. Конашевич вів за його спиною гру, і її значення, на жаль, було занадто недвозначним…