Артем Чех - Цього ви не знайдете в Яндексі

Здесь есть возможность читать онлайн «Артем Чех - Цього ви не знайдете в Яндексі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Цього ви не знайдете в Яндексі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Цього ви не знайдете в Яндексі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ця книжка молодого талановитого автора здобула перемогу в конкурсі «Міський молодіжний роман 2007». Сподіваємося, що вона приверне увагу читача не тільки безумовною відвертістю (в сучасній літературі це не диво!), але й неприхованим інтересом і неочікуваним, принаймі в такі молоді літа, співчуттям до людини. І саме цього, погодьтесь, ви не знайдете в Яндексі.

Цього ви не знайдете в Яндексі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Цього ви не знайдете в Яндексі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— О, — каже він, — ти сьогодні у брикетах?

Це було перше його змістовне питання, якщо не зважати на такі питання, як чи є у мене конспект (звідки?) або папіроска.

— Ага, — відповів я.

Був я, звичайно, трохи здивований таким визначенням мартенсів. Ми постояли, покурили і розійшлись. На наступній парі у Руслана був піднесений настрій, невідомо чим викликаний, можливо, навіть тим, що він знайшов зі мною спільну мову. Ну так, справді (а чи справді?), у мене «брикети», і він, можливо, був упевнений на якусь там кількість відсотків, що я ті мартенси саме так і називаю... Коротше, на парі він мені підморгнув, що мало означати наш із ним негласний союз, який мусив мати продовження. Цю лекцію переробили в якийсь незбагненний цирк. Коротше, молода просунута викладачка, що вела пари на європейський лад, проводила з нами, застосовуючи практику Морено, рольові ігри та всяку іншу мішуру. Кожен мав приготувати свою історію, яку ми всі мали обіграти, розтлумачити, зробити певні висновки й повсиратися... Я далеко не ходив: узяв одне з оповідань Набокова. «Бритва».

— Отже, — продовжую я, — я б того чекіста взяв та тою бритвою по горлу «чік» — і все...

— Ну не можна ж так, — каже викладач, — це ж, вибачте, злочин, тобі треба правильно обіграти цю ситуацію, щоб усі залишились щасливі.

— Це, — кажу, — тільки у голлівудських фільмах усі залишаються щасливі, а у мене буде «чік» по горлу бритвою — і в колодязь...

— Правильно! — раптом закричав Руслан, чим усіх поставив у незручне становище. — Я б спочатку з друзями підкараулив, вломив би йому конкретно, а вже потім «чік», ге?

Він почав мені підморгувати все частіше — його невеличкі порожні оченятка відкривали мені усі неосяжні простори пампасів, — відчуваючи, певно, неабиякий пієтет до мене, очікуючи до себе того ж почуття і від моєї персони. Він випромінював усю свою доброту, яка була за двадцятилітній період накопичена й невикористана, усі свої енергетичні промені зичливості й тепла він посилав до мене і, мабуть же ж, таки відчував те саме...

Після того я не знав, куди дітися від нього. Він називав мене не просто Чех, як зазвичай називають мене усі, а називав мене Чех-Чередник, дзвонив мені й питав, коли ж ми нарешті побухаємо з ним та його друзями, купував мені каву й пригощав цигарками, називав мої мартенси вже не тільки «брикетами», але і «бразілами», «бухарками», «штирганами» і кожного разу посміхався, випромінюючи усю свою любов і приналежність до іншої, більш поважної і сановитої касти, диференціацію яких він сам собі вигадав. Тепер він один із них, із тих, які тримають за бороду цей світ, він тепер такий же, як і я, один із нас (із мене), у нього тепер все має вийти якнайкраще, він досягне у цьому житті усього... і все завдяки приналежності до тієї (моєї) касти. І всі бачитимуть у ньому одного з мене, усі відчуватимуть божий доторк на його чолі... Тому що він не просто Руслан із села Лукаші, де, за народною приказкою, можна надертись від душі, він тепер супер, мега, гіпер...

Я й не заперечував... нехай собі...

Це не якесь там божевільне алкоголічне кружляння навколо новорічної ялинки, це не криза середнього віку, — то є реальна проблема особистості без самоусвідомлення, без самоконтролю, а з купою комплексів і рефлексій до піднесеного самовідчуття... Руслан, звичайно, може цілком перерости у категорію людей, які мене мало цікавлять і не викликають у мене емоцій...

Так само замало емоцій викликають і ригористи. Такі собі моральні, оздоблені чималими порціями снобізму та передсудів люди, формалісти з заячими (чому саме?) губами й витріщеними очима. Так от вони не викликають у мене емоцій... Як, власне, і філателісти, які також не викликають у мене емоцій. Нумізмати, філуменісти, філофоністи й агресивні ліві. Я ніяк не ставлюсь до боксерів та гітаристів-аматорів, до тих, хто поступається місцем пенсіонерам, мені повністю паралельні всі ліфтери без винятків, — і це не через те, що ліфтами я не користуюсь принципово, це тому, що... я навіть не знаю чому. Просто ліфтери і гардеробники, кондуктори і листоноші, будівники фортець із сірників і продавці мобільних телефонів мені настільки по барабану, що, побачивши у себе у дворі здихаючого ліфтера чи листоношу, я палець об палець не вдарю, щоб зробити бодай щось, аби врятувати його примітивне життя. Мені, припустімо, лікаряпедіатра буде шкода, якщо він потрапить під автомобіль, а боксера чи гітариста-аматора — ні...

Це я до чого? Певна річ, ні до чого. Майже. Потік свідомості, графоманська еякуляція, просто закортіло щось втюхнути про нелюбов до листонош і ліфтерів. Хоча... справа торкалася Антоніо. От нехай його це і торкається. Антоніо — каскадер. Каскадер — це щось середнє між філателістом і боксером. До речі, він і займається боксом, і збирає там щось, здається, акваріумних рибок, і поступається місцем пенсіонерам, і називаю я його не інакше, як жидівська морда або носатий грек. Це через те, що він, маючи досконалі чистокровні слов’янські корені, має, між тим, досить конкретного носа.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Цього ви не знайдете в Яндексі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Цього ви не знайдете в Яндексі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Цього ви не знайдете в Яндексі»

Обсуждение, отзывы о книге «Цього ви не знайдете в Яндексі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x