Тарас Прохасько - БотакЄ

Десь у своїх гірких глибинах Себастян відчув шалене скручування і розправляння підземних вод, замальовування і стирання світів, перетворення двадцяти попередніх років на насінину. Він подумав, що не треба ніяких Непростих, аби вгадати, що таке вже колись із ним було, а з щойнонародженою жінкою він доживе до подібного закінчення. Що справа не в дивовижній крові жінок цієї родини, а в його нестримній силі бути влитим у неї. Що не вони мусять помирати молодими, а він не має права бачити їх більше, ніж по одній.

7.Себастян вийшов на веранду. Непрості, мабуть, прийшли вже давніше, але тихо сиділи на лавках, дочікуючись, поки закінчаться пологи.

На вечерю Себастян настріляв мало не сто дроздів, які щойно об’їли всі ягоди на молодій чорній горобині. Він спік їх цілими - лише повискубував пір’я і натер шафраном.

Дві жінки - віжлунка і гадєрниця обмили Анну і загорнули її в кольорові ліжники.

Чоловіки тим часом якось погодували дитину і казали, що нічого не треба їй казати - бо сама непроста. А ще сказали, що казав Франц, що є речі значно важливіші від долі. Здається, він мав на увазі спадковість.

Після вечері Себастян ніяк не міг заснути. Він згадував - чи не говорила колись Анна про місце, де хотіла би бути похованою, і як нагодувати завтра дитину. Потім почав думати про досліди пастора Менделя з горохом і вирішив, що ця дитина буде щасливою. Спробував уявити себе через сімнадцять років - у 1951 році - і відразу заснув.

1.Невисокий мур складений із пласких кам’яних плит неправильної форми. Крім того, плити дуже відрізняються розмірами: є тонкі й маленькі, як долоня з підігнутими пальцями, а трапляються такі довгі, що на них можна вигідно лежати. Вони ж - найгрубші, але саме серед цих нема жодної відколеної рівно по всій довжині. Однак переважають усе ж таки середні. Якби тримати таку плиту перед собою, впершись підборіддям в один край, то другий ледве сягав би пояса. Мур має дивну особливість: хоч виглядає дуже цілісно і здається, що ніколи не закінчується, - саме так мали би виглядати всі позначені межі - незамащені шпари між поскладаним лежма камінням викликають бажання або поперемінювати плити місцями, або робити з кожним окремо ще щось інше.

2.Важливо, що все каміння цілком чисте. На цілому мурі не росте ніякого моху, жодного малесенького деревця чи бодай стебла. Якщо навіть якесь листя і попадало на нього з кількох буків (мур досить широкий, а листя вже жовтіє, і де-не-де його обриває сухий вітер, як то буває в кінці серпня, - це зрозуміло навіть із чорно-білої фотографії), то його хтось ретельно позмітав із нагрітого пообіднім сонцем каміння.

Між деревами за муром - теж кам’яна кубічна будівля. Каміння бездоганно відшліфоване, здається, що весь будинок - моноліт без жодного вікна. Рельєф на фронтоні імітує чотири шухляди, тож куб виглядає як величезна комода. Будинок зроблений так, ніби верхня шухляда трохи висунена. На порівняно малій металічній емальованій таблиці простим грубим і низьким шрифтом написано YUNIPERUS.

3.А перед муром - фраґмент викладеної вже річковими кругляками дороги. Дорога починається знизу посередині картки, веде в лівий верхній кут, огинаючи високу похилу кедрову сосну, і зникає знову ближче до середини - звичайно, зверху. При кінці дорога піднімається під таким кутом, що служить одночасно тлом знимки. Весь час мур - справа, а зліва - вузький канал із порожніми бетонними берегами. Ще лівіше, вже за каналом, умістився лиш кусочок високого дощаного настилу, на якому стоїть кілька пляжних лежаків і бочівок зі стрункими ялівцями.

4.Франциск, у білому полотняному плащі з великими ґудзиками, стоїть на самому краї каналу, на березі, ближчому до дороги. Через руку в нього перекинута одежа. Вона такого самого кольору, як і плащ, але можна розрізнити, що там лише сорочка і штани. В другій руці - чорні черевики. З постави видно, що він щойно відвернувся від поверхні води. А там - голова людини, котра пливе каналом за течією.

5.Лице розрізнити неможливо, але Себастян знає, що то він. Так бувало не раз: вони прогулювалися містом - Себастян повільно плив каналами, а Франц ішов поруч берегом.

Канали супроводжували кожну з вуличок Ялівця. В такий спосіб вода з багатьох потічків, що стікала схилом над містом, збиралася в басейн на його нижній межі. Себастян міг годинами плавати в гірській воді, і вони безперервно розмовляли. Судячи з усього, світлина мала бути зроблена наприкінці літа 1914 року. Адже лише раз із ними ходив молодий інструктор з мистецтва виживання, якого запросили до одного пансіонату, починаючи з вересня, викладати на платних курсах. Крім нього, тоді приїхали ще вчитель есперанто і власник гектографа. Але на прогулянку містом попросився тільки інструктор.