Любов Овсянникова - Віщий сон

— Я не всіх запам’ятала. Але ті, що підійшли до мене і привітали, справді, вже давно померли. А я на те і уваги не звернула. От бачиш, старію…

— Виходить, тато тебе від лиха якогось відвів! А ти мені що говориш? Помру, помру… Серденько ти моє!

Назавтра вони прибули до лікарні з самого ранку і попрямували до Лідії Петрівни, лікарки, яка лікувала покійного Павла Борисовича. Та вислухала скарги Клавдії Яківни, дещо перепитала у доньки, а потім дала направлення до лабораторії.

— Мені вже зрозуміло, що ви застудили нирки, але треба для порядку здати аналізи.

Наступного дня, коли готові були результати аналізів, діагноз підтвердився — пієлонефрит. Лідія Петрівна виписала ліки, розтлумачила, як їх вживати.

— Через тиждень знову прийдете на прийом. Процес ще не встиг перейти в хронічну стадію, так що ми вашу хворобу здолаємо.

— От Господи! — бідкалася Клавдія Яківна. — Як же це мене прихватило, звідки? Такий клопіт.

Всю дорогу від лікарні до дому Ольга, пригадуючи мамин сон, дзвінок подруги, розмову з нею, приголомшено мовчала.

— Чого ти притихла? — прикрикнула на неї мати. — Зараз ліки сильні, допоможуть. Не переживай, прошу тебе.

— Мамо, ми не будемо лікуватись тими ліками.

— Якими ж будемо?

— Мені здається, що тато іншого рецепта тобі прислав. У тебе на городі є петрушка?

— Є. Одна ділянка цьогорічної, а отам за хатою — тогорічна росте.

— Ми викопаємо корні тогорічної петрушки. Кожного дня, в один і той же час ти будеш брати один корінець, чистити його, мити і мілко-мілко подрібнювати. Затим доводитимеш до кипіння склянку свіжого молока, додаватимеш туди приготовлений корінь і довго варитимеш, поки корінь не стане м’яким. Почекаєш, щоб молоко з петрушкою трохи остудилося, а потім з’їдатимеш те все. І так ти робитимеш двадцять один день. Потім на три місяці зробиш перерву, відпочинеш, дотримуючись дієти, можна не дуже строгої. А через три місяці знову повториш все спочатку.

— І що буде?

— Тато відведе тебе геть від мерців.

Відтоді минуло вже чималенько часу. Клавдія Яківна вилікувалась, заспокоїлася. І вважає, що любий муж її не зник з життя, а лише змінив його форму, і однаково перебуває поряд з нею — незримо.

— Приходе в снах. Допомагає, коли мені зле, — розповідає тепер вона подругам. — Через людей, звичайно. Кажуть же, що у тих, хто пішов у кращий світ, немає інших рук крім наших.