Ірен Роздобудько - Все, що я хотіла сьогодні…

Так я думала…

Так я думала.

Так я думала, що так я думаю…

М-м-м… Добре.

Отже, моя «джулія робертс» наказала зробити собі подарунок.

Я відкрила сумочку і пройшлася пальцями по пачці. Ох!

Певно, варто повернутися до лікарні й запитати, скільки коштуватиме лікування…

Потім сходити за тим пальтом, яке ми з Вадиком вподобали йому на зиму — як підійде сезон, воно коштуватиме дорожче. Потім заплатити за квартиру і, нарешті, придбати мікрохвильову піч, бо у всіх уже є, а я лише чула, що це дуже зручна штука…

Тобто вистачить залатати кілька десятків дірок у нашому побуті. Можна і просто заховати десь в шафі, серед простирадл. Адже всім бюджетом досить розумно розпоряджається Вадим, а так у мене буде якась копійка на ту ж білизну чи колготи.

І її вистачить надовго…

…надовго?

Однак який веселий сьогодні день!

Ніколи не думала, що день, в який ти дізнаєшся про смертельний діагноз, може бути таким веселим!

Я навіть уявила, як разом зі мною регоче моя «джулія робертс» і каже: «Я так і знала! Мікрохвильова — це те, що тобі пасує найбільше!» Ех, шкода, що я більше ніколи її не почую!

Я напружилась і поглянула на ніс пам'ятника. Чого я хотіла з того, що ніколи не могла собі дозволити?

Коли до нас у салон приносять нові журнали — а ми передплачуємо майже весь «глянець», щоб триматися на вістрі часу і моди, — я, роздивляючись фотографії з рубрики «фешн-сторі», думала, що варто пошити собі щось схоже на ті костюми, які були на топ-моделях.

Завжди знала, що треба мати добре взуття і одяг стриманого класичного фасону з гарної, дорогої тканини.

Але нині це вже не було мені потрібно.

То ж навіщо витрачатися? Сенс?

Сенс — зробити собі подарунок.

На мені були джинси і светр. Плащ, як уже казала, я залишила на дереві в лісосмузі. Подумала, що в мене ніколи не було пристойної сукні і дорогого взуття. Як би я в них себе почувала?

Рішення було простим і приємним — на мій погляд, дуже схожим на наказ зробити собі подарунок. Нормальне рішення, коли у тебе в сумці лежить кілька тисяч.

Я взяла таксі та знову поїхала до центру…

…поїхала до центру, до мережі модних крамниць.

Я не дуже люблю ходити по магазинах.

Точніше — по дорогих магазинах. А якщо зовсім відверто — я їх ненавиджу! Хоча магазини тут ні до чого. Справа в цінах на ганчір'я. І в тих людях, що їх купують.

Одна моя клієнтка якось сказала, що повісилася б, якби на ній був не швейцарський годинник, а якась підробка. Якби вона про це дізналася, вона б не роздумуючи накинула собі зашморг на шию! Пальці в неї були короткі й товсті, мов сардельки…

Якось, розчулившись, поглядаючи в люстро на те, що я з неї зробила, вона подарувала мені «золоту» картку до свого фітнес-центру Перші два дні я цим неймовірно пишалася. На третій — наважилась і пішла, купивши собі форму: лосини і синю футболку. Маючи «золоту картку», можна було відвідувати все, що там є, - від масажу та перлових ванн до йоги і тренажерного залу. Спершу я пішла на йогу.

В гардеробі мене роздягли (і слава Богу, адже моя куртка не дуже відповідала рівню закладу), потім напоїли соком-фреш. Я переодяглась, одразу відчувши, що і лосини, і футболка, хоч і куплені не на ринку, а в магазині спортивного одягу, занадто прості. Перед тренуванням десяток жінок зібралися в залі, й доки чекали тренера, мене занудило (звісно, я не дала зрозуміти!) не менш як три рази.

Спочатку все йшло добре. Я привіталась із жінками різного віку (благаючи Бога, щоб серед них не було наших клієнток!) і чемно стала збоку, дослухаючись до приблизно такого діалогу:

— Купила-таки! — сказала одна молода жінка другій, старшій, із штучною засмагою.

— Я так і знала, люба! Я ж тобі казала: «лексус» — це минулий день…

— А я… — долучилася до розмови третя, — навіть вже не рахую, скільки в мене тачок змінюється за місяць! Вже кажу йому: припини мене дратувати, я ж не встигаю звикнути!

— А мого все до яхт тягне! Я його — до нерухомості, а він мене — до яхт тягне.

— А він тобі вже освідчився?

— Чекаю…

— От доки чекаєш — не сперечайся. Яхти — так яхти…

— А я вчора в «Louis Vuitton» відхопила пальто за п'ять штук. Божилися, суки, що воно в них одне. Сьогодні бачу — а таке саме на…

Вона назвала прізвище високопосадової персони, хоча мені здалося — це жарт.

Вони ще пощебетали про марки авто, від яких їх просто «верне», про фірми, яким можна довіряти, а яким — ні за що, про дієти, пігулки для схуднення і корисних черв'яків, яких запускають у шлунок, щоб вони жерли зайве.